Зі смертю 14 грудня 1542 року короля Якова V Стюарта на зміну його профранцузькій політиці прийшла проанглійська, провідником якої став 26-літній Джеймс Гамільтон, 2-й граф Арран, регент при малолітній королеві Марії. У Шотландію повернулися емігранти, прихильні союзу з Англією, була оголошена свобода віросповідання, що сприяло поширенню у Шотландії як англіканського протестанства, так і реформаторських ідей з континентальної Європи. Серед тих хто зміг повернутись на батьківщину, був раніше гнаний як в Шотландії, так і в Англії, священик Джордж Вішарт, який розгорнув широку кампанію проповідей за оновлення релігії на принципах кальвінізму.
Однак вже за рік завдяки посиленню профранцузької партії шотландських дворян на чолі з кардиналом Девідом Бітоном і королевою-матір'ю Марією де Гіз політика Гамільтона зазнала краху. У кінці 1545 року Вішарт був схоплений і постав перед церковним судом за звинуваченням у єресі, за рішенням якого 1 березня 1546 року його спалили у замку Сент-Ендрюс. На знак помсти, на світанку 29 травня група змовників увірвалась в замок і вбила кардинала Бітона, на той момент лорда-канцлера Шотландії, тіло якого було понівечене і вивішене у вікні. У захопленому замку знайшли прихисток близько півтори сотні прихильників учення Вішарта, серед ник і 33-літній Джон Нокс, колишній нотаріус і католицький священник, який став капеланом гарнізону Сент-Ендрюса.
Замок вдалось звільнити лише 31 липня 1547 року силами французького війська, надісланого Генріхом II на прохання Марії де Гіз. Серед інших був схоплений і Джон Нокс, якого відправили на французькі галери. Після звільнення у лютому 1549 року він вирушив до Англії, більш терпимої до протестантизму, де служив у різних церквах до сходження на престол католички Марії Тюдор. Остерігаючись переслідування, у січні 1554 року Нокс виїхав до Франції, а з відти — до Женеви і Цюріха, де близько зійшовся із Жаном Кальвіном і Генріхом Буллінгером, послідовником Ульріха Цвінглі, проповідовував у містах Швейцарії та Німеччини.
На батьківщину Джон Нокс повернувся лише 2 травня 1559 року, вже як широко відомий автор полемічної брошури «Трубний голос проти жахливого правління жінок», в якій оскаржив їх право керувати державою як таке, що суперечить Біблії. Направлена перш за все проти католички на англійському троні Марії Кривавої, брошура глибоко образила і її наступницю протестантку Єлизавету і досить віротерпиму католичку Марію де Гіз, яка оголосила Нокса поза законом. Остерігаючись переслідування, він разом з прихильниками перебрався з Единбурга до Перта, де 11 травня у церкві св. Іоанна виступив з палкою промовою проти ідолопоклонства та правління королеви-регента, яка розпалила натовп містян, що кинувся на вулиці міста і розграбував два монастирі.
Щоб порозумітись із бунтівниками, Марія де Гіз направила у Перт протестантів, свого кузена Джеймса Стюарта, 1-го графа Морея, і Арчибальда Кембелла, 5-м графа Аргайла, однак ті зразу перейшли на бік заколотників і разом з ними захопили замок Сент-Ендрюс. З прибуттям до них підкріплень із сусідніх округів, повстання охопило центральну Шотландію і королева була змушена перебратись у місто Данбар. 30 червня війська протестантів вступили у Единбург, також охоплений повстанням, де розграбували церкви, монастирі і монетний двір. Разом з ними до столиці Шотландії прибув і Джон Нокс, який 1 липня виступив з проповіддю у головному храмі країни соборі св. Егідія.
Королева-регент закликала на допомогу французькі війська, які прибули до Шотландії попри несподівану смерть Генріха II Валуа. Вони без бою зайняли портове місто Лейт, звідки рушили до Единбурга. Не маючи змоги їм протистояти, 25 липня 1559 року протестантські лідери були змушені укластии угоду з представниками Марії де Гіз, за якою визнали її владу, зобов'язались повернути всю захоплену повсталими власність і припинити грабунок церков та монастирів, а регент натомість дала слово не переслідувати протестантських проповідників і бути гарантом дотримання свободи совісті.
Для вирішення нагальних релігійних питань був скликаний парламент, який зібрався 1 серпня. На його вимогу Джон Нокс і п'ять проповідників склали новий символ віри на основі кальвіністської доктрини, який вже 17 серпня був схвалений парламентарями, які через тиждень скасували на території Шотландії юрисдикцію розпоряджень папи римського, засудили всі релігійні практики, що суперечать реформованій вірі, заборонили відправляти католицьку месу і доручили Джону Ноксу організувати нову Церкву. Через півроку він представив паламенту своє бачення принципів її устрою, викладені у «Книзі послуху», які були затверджені у січні 1561 року.
Основу Шотландської церкви мали скласти автономні церковні парафії під управлінням конгрегації кліриків і мирян, що підпорядковувались призначеним державою десяти суперінтендантам, а її верховним органом — генеральна асамблея духовенства та вірних.
Остаточно Реформація у Шотландії утвердилась лише після зречення у 1567 році королеви Марії Стюарт, дочки Марії де Гіз, однак за життя Джона Нокса реалізувати все задумане ним не вдалось. По його смерті у 1572 році за справу подальшого реформування Церкви взявся ректор університету в Глазго Ендрю Мелвілл. Під його впливом була прийнята нова «Книга послуху», але відстоювана ним концепція «двох царств», яка передбачала повне відділення держави від церкви, викликала категоричне заперечення навіть адептів Реформації з числа найвищих урядовців і короля Якова V.
Боротьба між прихильниками пресвітеріанського і єпископального устрою Шотландської церкви завершилась лише після Англійської революції — у 1649 році парламент Шотландії затвердив коротке зведення кальвіністської релігійної доктрини, відоме як «Вестмінстерське сповідання», а в 1690 році «Актом про віротерпимість» пресветаріанство було пролголошене офіційною релігією Шотландії.
Коментарі
Дивіться також
• 95 тез Мартіна Лютера, 1517
• Теократична диктатура Жана Кальвіна, 1534
• «Акт про супрематію» Генріха VIII, 1534
• Церковна реформа Петра I, 1721