Відлік шляху України до безвізового режиму з країнами Шенгенської зони розпочався разом із курсом на євроінтеграцію, який чітко оформився після Помаранчевої революції: 21 лютого 2005 року було підписано план дій "Україна — Європейський Союз", який передбачав інтенсифікацію політичних, безпекових, економічних та культурних відносини, включаючи транскордонне співробітництво, а вже 1 вересня Президент України Віктор Ющенко підписав указ про скасування віз для громадян ЄС, Швейцарії та Ліхтенштейну.
Угода щодо спрощеної процедури оформлення віз для українців набула чинності 1 січня 2008 року, а 29 жовтня у Брюсселі розпочався діалог про безвізовий режим між Україною та ЄС. 7 жовтня 2009 року Україна офіційно долучилася до програми "Східного партнерства", що передбачала налагодження тісних довготривалих відносин ЄС із сусідніми країнами. Активна фаза співробітництва розпочалася після 14-го саміту "ЄС — Україна" 22 листопада 2010 році в Брюсселі, на якому було підписано "План дій щодо лібералізації візового режиму", що передбачав виконання Україною низки чітких вимог: введення біометричних паспортів, зміна правил перетину кордону, посилення контролю над незаконною міграцією та прийняття законів по боротьбі з корупцією.
20 квітня 2011 року Президент України Віктор Янукович затвердив "Національний план з виконання вимог ЄС щодо візової лібералізації", але під тиском Росії очолювана ним українська делегація 28-29 листопада 2013 року на саміті у Вільнюсі зірвала підписання "Угоди про асоціацію між Україно та ЄС". Призупинення євроінтеграційного курсу України спровокувало масові протестні виступи українців, які стали початком Революції Гідності. Після падіння режиму Януковича "Угода про асоціацію України та ЄС" була підписана у два етапи — 21 березня Прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком і 27 червня 2014 року Президентом Петром Порошенком, — що дало новий поштовх курсу на євроінтеграцію.
Візова лібералізація стала одним з інструментів тиску ЄС та громадськості на український уряд на шляху реформування країни. Зокрема 18 грудня 2015 року на фінальній стадії оформлення безвізового режиму Україні було висунуто п'ять додаткових вимог, які передбачали створення трьох незалежних антикорупційних органів, їх належного фінансування та внесення у закондавство ряду змін, що стосувались боротьби з корупцією.
Загалом Україна виконала всі 144 вимоги ЄС, і 20 квітня 2016 року Єврокомісія таки запропонувала Європарламенту та Раді ЄС відмінити візи для громадян України. Проте на цьому шляху постали внутрішньоєвропейські проблеми: чергове загострення війни в Сирії спровокувало масовий потік біженців з Близького Сходу до ЄС, що посилило ксенофобські настрої, особливо серед невеликих країн Євросоюзу. Ряд з них висловили застереження щодо можливого потоку біженців також й з України і зажадали розробки механізму призупинення безвізу, що було озвучено під час саміту Україна — ЄС 24 листопада 2016 року. Його погодження тривало до початку 2017 року, і 9 березня Комітет з громадянських свобод, юстиції та внутрішніх справ Єропарламенту проголосував за безвізовий режим з Україною. 6 квітня це рішення підтримав Європарламент, 26 квітня — Рада послів країн ЄС, а 11 травня 2017 року його схвалила Рада міністрів Євросоюзу.
Рішення Європейського Союзу про надання громадянам України безвізового режиму для короткострокових поїздок до країн ЄС і Шенгенської зони (за винятком Великобританії та Ірландії) набуло чинності 11 червня, коли власники біометричних паспортів отримали право перетнути кордон 32-х країн. До кінця 2017 року такою можливістю скористалось 402 тисячі українців.
Коментарі
Дивіться також
• Шенгенська угода, 1985
• Проголошення незалежності України, 1991
• Створення Європейського Союзу, 1992
• Шенгенський договір, 1995
• Вступ України до світової Організації Торгівлі, 2008
• Підписання політичної частини Угоди про асоціацію України та ЄС, 2014
• Підписання економічної частини Угоди про асоціацію України та ЄС, 2014