Згідно традиційної легенди у 667 році до н. е. на березі Босфорської протоки, де вона з'єднується з Мармуровим морем, вихідцями з дорійського міста-держави Мегара було засновано поселення, назване на честь їх ватажка, Бізанта (Візаса), сина легендарного мегарського царя Ніса.
Вдале географічне і стратегічне положення, завдяки розміщенню на перетині шляхів з Європи в Азію і з Чорного моря в Егейське, сприяло бурхливому розвитку торгівлі і процвітанню міста. Але це ж ставало і причиною багаторазових нападів на нього — у 513 році до н.е. Візантій перейшов під владу Дарія Великого, після битви при Платеях у 479 році до н.е. тривалий час був під владою то Афін, то Спарти, то Фів, допоки в 355 році до н. е. не отримав від Афін статус привілейованої автономії, який зберігав і після розпаду держави Олександра Великого.
У 74 році до н. е. Візантій потрапив під владу Риму, що забезпечило йому мирне існування більш ніж на 200 років, допоки в ході громадянської війни не був зруйнований військами Септимія Севера. Відбудоване за його сина-наступника імператора Каракалли, місто певний час називалось на його честь Авґуста Антоніна, пережило ще одну руйнацію за імператора Галієна, й було знову відновлено при імператорі Діоклетіані, за чиїм розпорядженням було обнесене новими фортечними мурами.
В роки чергової громадянської війни в Римській імперії у вересні 324 року Візантій був захоплений військами Костянтина Великого. Він зрозумівши стратегічну важливість міста, яке могло стати новим центром не лише відновленої єдиної імперії, але й християнства, яке набувало статусу панівної релігії держави. За наказом Костянтина на місці Візантія почалась масштабна розбудова нової столиці, яка велась за зразком Давнього Риму: протягом шести років до Нового Риму, розділеного на 14 районів, звозились колони, мармур, кращі твори грецького та римського мистецтва, зводились форум, палаци, водогони, спеціальними податковими пільгами стимулювалось будівництво жила для простолюдинів.
11 травня 330 року місто було освячене як нова столиця Ромейської імперії, однак його розбудова тривала і далі: у центрі старого Візантія була розбита велика площа Августейон, біля якої було збудовано будинок сенату, імператорський палац, церемоніальні міські ворота, іподром на 80 тисяч глядачів, комплекс міських лазень. На західній стороні площі за зразком позолоченої бронзової колони на форумі в Римі був збудований Мілій, подвійна тріумфальна арка з мармуровою колоною в центрі, яка мала слугувати точкою відліку для всіх доріг імперії, а поруч з ним — звернені на схід статуї імператора Костянтина, його матері Олени з хрестом в руках і давньогрецької богині долі Тюхе.
Головною вулицею міста стала Меса, шириною 25 метрів, яка сполучала Мілій і форум Костянтина, зведений у 328 році за стінами старого Візантія, де знаходився другий сенатський будинок і 35-метрова колонна зі статуєю імператора Костянтина в образі бога Геліоса.
По смерті Костянтина імператори в Новому Римі проживали вряди-годи і справді столичного статусу він набув з призначенням 11 грудня 359 року першого префекта. За імператора Валента II, який ненавидів місто, було зведено імператорський палац Магнавра (у нинішньому стамбульському районі Бакиркьой), за правління імператора Феодосія — новий форум, названий його іменем, вищу школу за зразком римської, а сам Константинополь було оточено 18-метровими потрійними фортечними стінами, загальною довжиною 7 римських миль (близько 10 км), що сполучили, як і в Римі, сім пагорбів, на яких стояло місто.
В 395 році Римська імперія остаточно поділилась на Східну і Західну й з падінням останньої, Візантія увійшла в період стрімкого розквіту розвиватись, пік якого припав на 527—565 роки, час правління імператора Юстиніана. В цей час у Константинополі зводяться нові будівлі, храми і палаци, центральні вулиці прикрашаються колонадами, на місці базиліки Констянтина постає собор Святої Софії, який став найбільшим храмом у християнському світі і залишався таким протягом більше тисячі років, аж до будівництіва собору Святого Петра у Римі. Константинополь стає діловим центром тодішнього світу, а незабаром — і найбільшим містом світу.
У VII-IX століттях Візантійська імперія переживала нелегкі часи — чисельні війни з аварами і болгарами на Балканах, з персами — на сході, варягами — з півночі, арабами — на півдні, приводять до економічної скрути в країні і значного зменшення чисельності населення в Константинополі. Відновлення імперії почалось в кінці IX століття після приходу до влади Македонської династії. За часів Василя I Македонянина і Василя II Болгаробійці були здобуті перемоги над основними ворогами, болгарами та арабами, розцвітає мистецтво, наука, посилюється місіонерська діяльність, а після християнської схизми 1054 році Константинополь став центром православного світу. У цей час населення міста сягає 800 тисяч чоловік.
З 1071 року Візантія зазнає численних нападів турків-сельджуків, в результаті яких імперія поступово слабне і її східний кордон переміщається до передмість Константинополя. Захоплений 13 квітня 1204 року учасниками Четвертого хрестового походу, на кілька десятиліть Костантинополь став столицею Латинської імперії. Відвойований у 1261 році, він, залишаючись великим торговим європейським центром, почав незворотньо занепадати, і 29 травня 1453 року після тривалої облоги був захоплений османськими турками.
Поширена грецька назва Константинополя — Місто — була скалькована турками у формі Істанбул ("в місто"), хоча його офіційне переймування у Стамбул відбулось лише в 1930 році за часів Турецької Республіки. На цей час Константинополь вже мав сучасне електро- і водопостачання, європейські забудови, травмайне і міжнародне залізничне сполучення. Станом на 2017 рік у Стамбулі проживає понад 14 млн чоловік (11-е місце у світі) і залишається центром світового православ'я: в ньому знаходиться резиденція Вселенського патріарха, першого із предстоятелів 14-ти незалежних (автокефальних) православних помісних церков, який у своєму офіційному титулуванні — Святійший Вселенський Патріарх, Архієпископ Константинополя — Нового Риму — зберігає дві первісні назви столиці Костянтина Великого.
Коментарі
Дивіться також
• Заснування Карфагену, 814 до н. е.
• Заснування Риму, 753 до н. е.
• Смерть Костянтина Великого, 337
• Заснування Багдаду, 762
• Константинопольський університет, 425
• Падіння Константинополя, 1204
• Падіння Візантійської імперії, 1453