Взимку 55 року до н. е. завдяки участі в таємній політичній угоді, відомій як «перший тріумвірат», Марк Ліциній Красс, один з найбагатших і найвпливовіших громадян Римської республіки, який розбагатів за рахунок проскрипцій в часи диктатури Корнелія Сулли, і придушив повстання Спартака, був вдруге обраний консулом. Прагнучи нових військових успіхів, він, не чекаючи завершення своїх річних консульських повноважень, прибув до Сирії в якості проконсула (намісника) для завоювання Парфії, яка переживала період міжусобних воєн за престол між братами Ородом ІІ і Мітрідатом III.
Здійснивши успішний похід у Мессопотамію і Палестину, Красс з багатим трофеями повернувся на зимівлю в Антіохію, де дочекався приходу підкріплення, надісланого з Галлії Юлієм Цезарем. Заручившись усною підтримкою царя Вірменії Артавазда II, який саме вів війну з Парфією на півночі, весною 53 року до н. е. 45-тисячне римське військо перейшло Єфрат в районі міста Зевгма (нині — Біреджик, Туреччина), прямуючи до парфянської столиці. Вибравши коротший, але складний і виснажливий маршрут через безводний степ, римляни виявились не готові до бою, коли 9 травня поблизу містечка Карри (нині — Харан, Туреччина) їх атакувала кіннота суперника.
Втративши авангард, римляни зуміли перебудувати своє військо, відбили нову атаку і перейшли в контрнаступ правим флангом, який удаваним відступом парфян був відрізаний від основних сил, оточений і знищений лучниками. Загибель значної частини війська, в тому числі і сина Красса Публія, який наказав рабу заколоти себе, щоб не попасти в полон, змусила римлян залишити на полі бою поранених і відступити у Карри. Розуміючи безвихідь свого положення, вночі залишки римської армії стали невеликим групами підступати до сирійського кордону, а Красс з чотирма когортами спробував добратись до Вірменії, проте був зраджений провідником-греком і попав у полон.
Поразка у битві біля Карри стала однією із найбільших в римській історії — на полі бою загинуло близько 20 тисяч чоловік і ще біля 10 тисяч попало в полон до армії парфян, яка чисельністю майже вп'ятеро поступалась супернику. Голова Красса-молодшого була відіслана Ороду ІІ як символ перемоги над Римом, а доля 62-річного Марка Ліцинія Красса залишилась невідомою: за однією з легенд він був убитий під час затримання, а за іншою — помер від тортур, коли йому як покарання за невгамовне прагнення багатства вилили в горло розплавлене золото.
У 52 році до н.е. 32-річний полководець, мідієць за походженням, Сурена Міхран, завдяки котрому Ород ІІ зумів здолати брата у міжусобній війні за трон Парфії і 9 травня вщент розбив римлян у битві біля Карри, був страчений за наказом царя, який, імовірно, вбачав у ньому потенційно небезпечну для себе політичну фігуру.
Коментарі
Дивіться також
• Повстання Спартака, 73 до н. е.
• Битва під Тигранакертом, 69 до н. е.
• Убивство Юлія Цезаря, 44 до н. е.
• Убивство Цицерона, 43 до н. е.