Петро був чотирнадцятою дитиною московського царя Олексія Михайловича і першою від його другої дружини Наталії Наришкіної. По смерті батька у 1676 році він перейшов під опіку свого старшого брата 15-літнього Федора III Олексійовича. Освітою царевича наступні чотири роки займались погано освічені думні дяки, призначені патріахом Іоакимом замість усунутих з царського двору в рамках боротьби з «латинізацією» учнів випускника Києво-Могилянської колегії Симеона Полоцького.
Єдиний син царя помер у 1681 році на 10-й день життя, а 7 травня (27 квітня за ст. ст.) наступного року помер і хворобливий від народження 20-літній Федір Олексійович, не залишивши жодних розпоряджень щодо порядку престолонаслідування. Попри те, що очевидним претендентом на трон був його 16-літній брат Іван, син Олексія Михайловича від покійної цариці Марії Милославської, зважаючи на його слабке психічне і фізичне здоров'я, боярська дума віддала перевагу 10-річному Петру, проголошеному того ж дня царем під опікою близького його батькові боярина Артамона Матвєєва.
Перспектива втрати свого високого положення при дворі спонукала родину Милославських скористатись присутністю у Москві більше 20 тисяч стрільців, які вже тривалий час виказували невдоволення затримками з платнею. Серед них стали ширитись чутки про вбивство царевича Івана, і 25 травня 1682 року, закликані в Кремль боярином Іваном Милославським, вони вчинили бунт: вони вбили князя Михайла Долгорукова і Артамона Матвєєва, увірвались у царські покої, де зарізали кількох бояр, включно з братом цариці Афанасієм Наришкіним. Заколот поширився містом, де розправи над боярами і стрілецькими командирами тривали кілька днів: більшість членів уряду були вбиті або втекли.
Після обіцянки царівни Софії Олексіївни (єдинокровної старшої сестри царевича Івана) виплаттити усю заборгованість по платні 2 червня стрільці зажадали, щоб крім Петра царем, причому старшим, став і його брат Іван, а 8 червня — щоб регентом при них була призначена їх сестра Софія, походження котрої з роду Милославських убезпечило б бунтівників від можливого переслідування. Крім того, вони домоглись, щоб всі їх дії, включаючи вбивства бояр, були визнані урядом правомочними і такими, що відповідають інтересам держави й царської родини.
Опинившись у безвихіднму положенні, боярська дума виконала всі вимоги заколотників, і 5 липня 1682 року Іван V і Петро I вінчались на царство в Успенському соборі Москви. Попри те, що командиром стрільців Софією був призначений прихильний до Милославських князь Іван Хованський, через його надто самостійну позицію залежне від стрільців положення уряду тривало кілька місяців, допоки 27 вересня 1492 року він хитрістю був викликаний з Москви на переговори з регенткою, схоплений і страчений разом із сином.
Правління Софії, що спиралась на своїх фаворитів князя Василя Голіцина і боярина Федора Шакловитого, тривало наступні 7 років, за які Московське царство уклало мирну угоду з Річчю Посполитою, договір про кордони з Китаєм і приєдналось до антиосманської Священної ліги, здійснивши два невдалих походи проти Кримського ханства.
Попри досягнення Іваном V повноліття і положення старшого царя, його психічна хвороба і фізична кволість не давали йому можливості правити самостійно — у 1684 році він одружився, як вважається, за ініціативою Софії, котра сподівалась з народженням племінника позбавити свого молодшого брата Петра шансів на престолонаслідування. Проте, народження у березні 1689 року у Івана дочки і досягнення через два місяці Петром I повноліття порушило її плани — після кількох конфліктів, 17 серпня Петро, почувши про намір сестри вбити його, втік з Москви у Сергіїв Посад, закликавши стрілецькі полки перейти на його бік. Це внесло розкол у вірні Софії війська, частина бояр і чиновників залишила столицю, і після страти Шакловитого і зради Голіцина 17 вересня царівна Софія була змушена зректися влади. На вимогу Петра вона постригтись у черниці і була вислана до Святодухівського монастиря у Путивлі, пізніше переведена до Новодівичового монастира у Москві, де й померла 14 липня 1704 року.
Розбитий паралічем, підсліпуватий у свої 27 років Іван V залишався співправителем до своєї смерті 8 лютого 1696 року, проте жодної участі в управлінні державою не брав. Натомість Петро I з перших днів своєї фактично одноосібної влади розгорнув бурхливу діяльність — під Воронежем він розпочав будівництво гребної флотилії, завдяки якій у 1696 році після нетривалої облоги з другої спроби захопив турецьку фортецю Азов. Швидкий успіх і амбітні плани спонукали його розгорнути масштабне кораблебудування і реорганізувати армію, провести реформи в галузі державного управління, промисловості, торгівлі і освіти. Після підписання в 1700 році мирного договору з Туреччиною Петро I почав підготовку до війни зі Швецією за вихід до Балтійського моря, з нагоди перемоги у якій через 21 рік за прикладом римських часів першим з російських монархів титулувався імператором.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Початок Великої Північної війни, 1700
• Заснування Санкт-Петербурга, 1703
• Церковна реформа Петра I, 1721
• Петро I — перший імператор Росії, 1721
• Петро Олексійович — другий імператор Росії, 1727