У 1802 році французький інженер Альбер Матьє-Фав'є першим запропонував ідею будівництва тунелю під Ла-Маншем для перевезення пасажирів між Великою Британією і Францією на кінних екіпажах: тунель мав освітлюватись мастильними лампами, а для вентиляції передбачались віддушини, що вели до поверхні моря. Проект був запропонований Наполеоном Бонапартом при укладенні мирного договору між Англією і Францією, однак, через війни він так і залишився нереалізованим.
В 1875 році французький і англійський парламенти прийняли постанову про будівництво тунелю для залізничного сполучення. Роботи з його реалізації розпочались у 1881 році, однак через два роки, коли з англійського боку було пройдено 2026 метрів, а з французького — 1829, були зупинені через політичні мотиви.
До ідеї побудови тунелю повернулись лише після Другої світової війни — в 1973 році було схвалено проект, за яким мало бути прорито два головних тунелі і один службовий між ними. Однак із-за браку коштів договір про його реалізацію було підписано лише 12 лютого 1986 року: за проектом тунель, що пролягав на 50 метрів нижче рівня моря, мав з'єднувати французьке місто Кале з англійським Фолкстоном.
15 грудня 1987 року запрацював перший прохідницький щит для горизонтальних виробок з англійського боку, а роком пізніше, 28 лютого, — з французького. Вони мали прорити службовий тунель діаметром 4,8 метри і два головних тунелі діаметром 7,6 метри. Одночасно стіни тунелів укріплювались бетонними кільцями. Для забезпечення точності будівництва використовувалась лазерна система позиціонування прохідницьких комбайнів і супутникова навігація. Кожні 375 метрів будівельники прокладали проходи, щоб з'єднати головні тунелі зі службовим. Кожні 6-8 кілометрів між основними тунелями будувались транспортні переходи.
Силами 13 тисяч робітників та інженерів за сім років з похибкою 35,8 см по горизонталі і 5,8 см по вертикалі французькі та британські будівельники зустрілись 1 грудня 1990 року на глибині 40 м від дна протоки. 6 травня 1994 року Євротунель було урочисто відкрито лідерами держав-учасників — королевою Великобританії Єлизаветою II і президентом Франції Франсуа Міттераном. Всього британською стороною було збудовано 84 км тунелю, а французькою — 69 км. Вилучені за час будівництва 8 мільйонів кубометрів породи кожна з країн використала по-своєму: французи змішували її з водою і отриману пульпу викидали в море, а британці збудували штучний мис Шекспіра площею 36 гектарів, на якому розбили парк.
Сьогодні Євротунель складається з трьох тунелів — двох основних, які мають рейковий шлях для поїздів, що прямують на північ і південь, і одного невеликого службового для аварійної евакуації людей у разі небезпеки і доступу до основних тунелів обслуговуючого персоналу. Всі три тунелі мають дві розв'язки, що дозволяють потягам безперешкодно зі швидкістю 160 км/год переміщатися між тунелями. Завдяки швидкісним поїздам, які за межами тунелю розвивають швидкість до 300 км/год, з Парижа в Лондон можна дістатися за 2 години 15 хвилин.
Будівництво Євротунелю, а також супутньої інфраструктури, обійшлось у 16 мільярдів доларів і лише в 2008 році він вперше став прибутковим.
Коментарі
Дивіться також
• Відкриття Панамського каналу, 1914
• Єлизавета II — королева Великої Британії, 1952
• Помер Франсуа Міттеран, 1996