Уперше ідею створення Ради Європи висловив колишній прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль 19 вересня 1946 року під час виступу в університеті Цюриху. Констатуючи нерівномірні темпи відбудови повоєнної Європи, він пропонував посилити співробітництво та закликав до створення "Сполучених Штатів Європи" на зразок Сполучених Штатів Америки.
Наголошуючи на необхідності посилити авторитет ООН, він запевняв, що нове утворення не суперечитиме діяльності цієї міжнародної організації: «Згідно цієї світової ідеї ми повинні відновити європейську сім'ю в регіональній структурі названу, можливо, Сполучені Штати Європи, і першим практичним кроком буде створення Ради Європи. Якщо спочатку всі держави Європи не бажають чи не можуть приєднатися до угоди, проте ми повинні продовжувати збирати і об'єднувати тих, хто хоче і може. Порятунок всіх людей кожної раси і кожної держави від війни та уярмлення мусить бути встановлений на твердій основі і побудований на готовності всіх чоловіків і жінок радше померти, аніж підкоритися тиранії. У цій невідкладній роботі Франція і Німеччина мусять разом взяти лідерство. Велика Британія, Британська Співдружність, могутня Америка — і, я вірю, Радянська Росія, коли насправді все було б добре — мусять бути друзями і гарантами нової Європи і мусять відстоювати право жити. Ось тому я кажу вам «Хай Європа підніметься!».
Першим кроком до відбудови Європи Черчілль називав відновлення співробітництва Франції та Німеччини.
7-11 травня 1948 року на Конгресі Європи у Гаазі, на якому головував Черчілль, 750 учасників з 17 європейських країн та спостерігачів зі США та Канади розглянули питання європейської інтеграції, що мало продемонструвати наявність підтримки ідеї європейської єдності, обговорити виклики перед об'єднаною Європою та запропонувати їх вирішення, дати імпульс популяризації цієї ідеї.
5 травня 1949 року Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція та Швеція у Лондоні підписали Статут Ради Європи (РЄ) з метою поглиблення їхнього співробітництва заради втілення в життя спільних ідеалів і принципів та сприяння економічному і соціальному розвитку. Перше засідання РЄ відкрилося 10 серпня 1949 року в Страсбурзі і тривало майже місяць, під час якого обговорювалися питання відбудови Європи, її поділу на Схід та Захід, озвучено ідею міжнародного суду.
Статут РЄ визначав її мету, умови членства та основні функції її органів. Вона виступала майданчиком для обговорення питань, що мали спільний інтерес у різних сферах життя, а також прав людини та основних свобод. Умовами членства в ній було визнання принципів «верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами», які знаходяться під юрисдикцією кожного члена РЄ, щире співробітництво в досягненні її мети. Місцеперебуванням органів РЄ було визначено Страсбург (Франція), а фінансування спільної діяльності здійснюється кожною країною пропорційно кількості її населення.
Керівним органом РЄ став Комітет міністрів з числа міністрів закордонних справ країн-учасниць, рішення якого у відповідних випадках можуть мати обов'язковий або рекомендаційний характер. Парламентська асамблея РЄ, утворена з пропорційної кількості парламентарів країн-учасниць, є дорадчим органом, рішення якої мають рекомендаційний характер. Сьогодні до її складу входять 318 парламентарів, а Президентом Парламентської асамблеї РЄ у 2017 році обрано Стеллу Кіріакідес (Греція). Постійну роботу РЄ підтримує секретаріат на чолі з Генеральним секретарем, яким з 2009 року є норвежець Торбйорн Ягланд.
При Раді Європи діє, не входячи до її складу, створений у 1959 році Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени, що ратифікували «Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.
Радянський Союз негативно розцінював створення Ради Європи та інші проекти європейської інтеграції, вбачаючи у них приховані наміри досягти співробітництва капіталістичних країн Європи проти СРСР. Його взаємодія з РЄ розпочалася у 1970-х роках з питань молодіжної політики та охорони природи, а учасником кількох конвенцій він став лише наприкінці 1980-х років.
Упродовж 1960-80-х років РЄ отримала визнання в Європі як дієвий орган з регулювання питань, пов'язаних з правами людини та верховенством права, розробивши та втіливши у життя понад 170 багатосторонніх конвенцій та інших угод. До 1980-х років членами РЄ були 13 країн, а з початку 1990-х розпочалося стрімке її розширення. Україна приєдналася до РЄ 9 листопада 1995 року, ставши її 37-м членом. Сьогодні до складу РЄ входить 47 держав, а статус країни-спостерігача мають Ватикан, Канада, Мексика, США та Японія.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Загальна декларація прав людини, 1948
• Створення Європейського Союзу, 1992
• Вступ України до Ради Європи, 1995