Ліонардо, як записано у його реєстраційних документах, син заможного адвоката і селянки з-під містечка Вінчі у Тоскані, рано втратив матір і з п'яти років виховувався в родині батька, який чотири рази одружувався, мав загалом 12 дітей, але так і не узаконив свого старшого сина. Він отримав лише базову освіту — читання, письмо і арифметика, інтересу до батькової справи не виявляв, надаючи перевагу малюванню, завдяки чому у 1466 році 14-літнім став учнем відомого флорентійського художника, скульптора і ювеліра Андреа ді Чіоне (Верроккйо). Почавши з миття пензлів і змішування фарб, за п'ять років Леонардо вивчив основи штукатурних робіт, хімії, метало- і деревообробки, тиснення на шкірі, живопису, гравірування і техніки гіпсового лиття, скульптурних робіт у мармурі та бронзі. У 1472 році він почав працювати над своєю першою картиною «Благовіщення», яка справила неабияке враження на його учителя, і Верроккйо дозволив 20-літньому Леонардо разом працювати над своїм полотном «Хрещенням Христа».
У 1475 році Леонардо набув кваліфікацію майстра в Гільдії художників і лікарів Святого Луки, й батько придбав йому власну майстерню-житло. Проте він більше часу проводив у школі свого вчителя чи академії художників, поетів і філософів при дворі Лоренцо Медічі, мецената і фактичного правителя Флоренції.
Леонардо не зміг на рівних конкурувати з не набагато старшими, але надзвичайно модними на той час Сандро Боттічеллі, Доменіко Гірландайо та П'єтро Перуджино і своє перше велике замовлення отримав лише у 1481 році. Проте ні картину «Святий Ієронім» для каплиці св. Бернарда у палаці Веккіо, ні вівтарний образ «Поклоніння волхвів» для монастиря Сан-Донато в Скопето він не закінчив — пристрасний любитель механічних пристроїв і музики, Леонардо виготовив срібну ліру у вигляді голови коня, яка вразила Медічі настільки, що той у 1482 році відіслав його до Мілана, щоб той вручив ліру герцогу Людовико Сфорца на знак примирення між містами.
У Мілані Леонардо прожив наступні 17 років. Тут він написав свої найзнаменитіші твори — фреску «Таємна вечеря» у монастирі домініканців Санта Марія делле Ґраціє, яка багатьма вважається початком епохи Відродження, картини «Мадонна в гроті», «Мадонна Літта», «Пані з горностаєм», «Портрет музиканта». Роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца да Вінчі так і не закінчив, змушений рятуватись втечею з міста через початок Франко-італійської війни.
Леонардо перебрався спочатку у Ліньї в Ломбардії, потім — до Мантуї, а звідти до Венеції, де працював як архітектор і військовий інженер. У цій же іпостасі у 1502 році він поступив на службу до гонфалоньєра Церкви Чезаро Борджиа і за його завданням займався картографією та інспектувавання фортифікаційних споруд і каналів відвойованих Папською державою міст Романьї.
Наступного року Леонардо повертнувся до Флоренції, де почав працювати над фрескою «Битва при Ангіарі» для палацу Синьорії, приватними замовленнями, зокрема, портретом дружини флорентійського чиновника Лізи дель Джокондо, багато часу присвятив систематизації своїх щоденників і технічних проектів, серед яких «Кодекс про політ птахів», літальна машина і проект водного каналу, що мав би сполучити Флоренцію з Лігурійським морем.
У вересні 1513 року на запрошення Джуліано ді Лоренцо де Медічі, брата папи Лева X, Леонардо да Вінчі переїхав до Риму. Він виконав серію фресок на тему Всесвітнього потопу, розпочав роботу над картиною «Іоанн Хреститель», але особливої творчої наснаги не мав, як і замовлень, не в змозі конкурувати із Рафаелем, Мікеланджело і Джуліано да Санґало.
«Медічі зробив мене, Медічі мене і знищив» — записав згодом 64-літній Леонардо да Вінчі у своєму щоденнику.
У кінці 1515 року він мав нагоду бути представленим молодому французькому королю Франциску Валуа, який учергове захопив Мілан, і наступного року на його запрошення перебрався до замку Кло-Люсе в долині Луари, де отримав посаду королівського художника, інженера і архітектора за щедру й постійну платню. Тут Леонардо займався організацією пишних придворних свят, спроектував канал між Луарою і Соною, займався реконструкцією палаців Шамбор і Роморантен.
Працювалось Леонардо не довго. Уже через рік у нього віднялась рука, він з великими труднощами ходив й свій третій рік у Франції провів у ліжку, не в змозі піднятись без сторонньої допомоги. 23 квітня 1519 року він написав заповіт і 2 травня помер на 68-році життя, як говорить легенда, на руках короля Франциска I. Поховали його у Колегіальній церкві Сен-Флорентіна замку Амбуаз, де на могильній плиті висікли напис: «Тут покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».
Основним спадкоємцем і розпорядником майна Леонардо став його учень і багатолітній друг Франческо Мельці, який ситематизував записи свого вчителя і згодом видав їх як «Трактат про живопис». Інший його учень і друг Джан да Орено, відомий як Андреа Салай, за заповітом серед іншого отримав незавершений портрет Лізи Джокондо. Придбаний у 1524 році Франциском, він багато років зберігався у королівських палацах і лише в часи Французької революції був уперше виставлений на загальний огляд у щойно вдкритому Музеї мистецтв у Луврі.
У буремні часи Французької революції більша частина церкви замку Амбуаз постраждала, і у 1802 році її знесли, а втрачені могили, останки з яких перемішались, відновлювати не стали. Під час будівельних робіт у 1863 році було знайдено частково повний скелет з бронзовим перстнем на пальці, пасмо білого волосся, срібну пластину із зображенням короля Франциска і частину надгробку з літерами імені да Вінчі. Вони були передані на зберігання генеральному інспектору з образотворчих мистецтв Арсену Уссе, проте не досліджувались, тривалий час вважались втраченими. Через кілька десятиліть останки перепоховали у зведеній у замку Амбуаз каплиці Святого Губерта. Сумніви щодо їх приналежності великому полімату епохи Відродження так і залишились, про що й попереджає відповідна табличка на його новій могилі.
Коментарі
Дивіться також
• Помер Данте Аліг'єрі, 1321
• «Джоконда» Леонардо да Вінчі, 1503
• Правила життя Леонардо да Вінчі
• Помер Мікеланджело Буонарроті, 1564
• Помер Вільям Шекспір, 1616
• Самогубство Вінсента ван Гога, 1890