Французькі колоніальні володіння в Північній Америці почали інтенсивно розвиватись лише в першій половині XVII століття, коли за ініціативою кардинала Плессі де Рішельє король Людовик XIII заснував на території Канади і Акаді губернаторство, завдяки чому вздовж ріки Святого Лаврентія виник ряд великих стаціонарних поселень, зокрема Квебек і Монреаль. У 1660 році у пошуках Північно-західного проходу до Китаю розпочалась французька експансія вглиб континенту, під час якої відкриті Великі озера, засновано місто Чикаго, й почалась розвідка ріки Міссісіпі, дельту котрої у 1682 році відкрив торговець хутром Кавельє де ла Саль. Він оголосив цю територію володінням Франції і заснував на узбережжі Мексиканської затоки колонію, яку назвав на честь короля Людовика XIV.
У 1718 році в дельті Міссісіпі було засновано порт Нувель-Орлеан, навколо якого розрослось місто, що завдяки своєму географічному положенню контролювало торгівлю в регіоні. Розпорошені вздовж Міссісіпі численні поселення разом із територією сучасної східної Канади увійшли до складу віце-королівства Нова Франція і на гігантську територію від Мексиканської затоки до Великих озер з часом поширилась назва найпівденнішої колонії — Луїзіана. У 1763 році за підсумками вкрай невдалої для Франції Семилітньої війни вона була змушена поступитись Великій Британії Канадою та Луїзіаною, територія котрої на захід від Міссісіпі і сам Нувель-Орлеан рік перед тим таємною угодою були передані у володіння Іспанії. Східна частина Луїзіани за підсумками Американської революції у 1776 році увійшла до складу Сполучених Штатів Америки, а її західну частину угодою від 1 жовтня 1800 року Іспанія повернула революційній Франції в обмін на герцогство Парма.
Занепокоєні тим, що з набуттям у 1803 році чинності франко-іспанської угоди, США втратять доступ до Нового Орлеану і право на судноплавство по Міссісіпі, котрими користувались за американо-іспанським договором 1795 року, у Париж був відправлений посланець для обговорення можливості придбання Нового Орлеану і його околиць. Переговори велись неофіційно, приватним чином, і обернулись загостренням франко-американських стосунків, причому настільки, що президент Томас Джефферсон навіть розглядав можливість укладення союзу з Великобританією, щоб запобігти поверненню Франції у Північну Америку.
Ситуація змінилась у 1802 році, який для Франції видався вкрай складним: попри успішне завершення війни з Другою коаліцією, неминучість нової війни з Великобританією була очевидною, а на острові Санто-Домінго (нині — Гаїті) з новою силою поновилось повстання рабів, що змусило французів з великим втратами евакуюватись з острова. Розуміючи, що у Франції недостатньо сил в Америці, щоб втримати Луїзіану від зазіхань Великобританії, перший консул Наполеон Бонапарт вирішив зосередитись на підготовці до війни у Європі і віддав розпорядження повідомити США, що Новий Орлеан може бути проданий, але разом з усією Луїзіаною.
Це застало американців зненацька, проте сума угоди їх налаштувала оптимістично, — США були готові заплатити лише за Новий Орлеан 10 мільйонів доларів, а французи запропонували купити Луїзіану, яка по території вдвічі перевищувала тодішні США, лише за 15 мільйонів (приблизно 300 мільйонів доларів у цінах 2016 року). Представники США і Франції остаточно узгодили всі домовленості про купівлю 30 квітня, і 2 травня 1803 року відповідний договір був підписаний у Парижі американським дипломатом Робертом Лівінгстоном і міністром фінансів Франції Франсуа де Барбе-Марбуа — територія площею 2,14 млн км2 від Мексиканської затоки на півдні до землі Руперта на півночі і від Міссісіпі до Скелястих гір на заході обійшлась США біля 3 центів за акр (7 центів за гектар).
Сенат США затвердив угоду в липні 24-а голосами "за" і сімома "проти", державні заклади Франції залишили Луїзіану в грудні 1803 року, і 10 березня 1804 року відбулась офіційна церемонія її передачі під юрисдикцію США. Луїзіана була перетворена на Територію Орлеан і до 1819 року відбувалось узгодження її кордонів із Іспанією. Оскільки США придбали у Франції лише право на територію, американському уряду довелось повторно викуповувати і відвойовувати нові землі у індіанців майже до кінця XIX століття. Остаточна вартість угоди, включаючи вартість по кредитах, склала 23 213 568 доларів, 15 з яких склало погашення боргу Франції.
Освоєння Луїзіани почалось практично зразу — всі зацікавлені у переселенні могли отримати землю по ціні від 20 центів до півтора долара за гектар. Рівно через 9 років, 30 квітня 1812 року, перший штат, що виділився з придбаної території, — Луїзіана — разом із Західною Флоридою, яка свого часу була частиною Французької Луїзіани, але не була предметом договору 1803 року, став 18-м у складі США.
Сьогодні на території колишньої Луїзіани, яка становить 23% площі сучасних США, знаходиться 7 штатів і частини ще восьми; в ході Американо-британської війни північна частини Луїзіани відійшла до Великої Британії і сьогодні є частиною Канади.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Війна за незалежність США, 1781
• Перша Французька республіка, 1792
• Республіка Техас, 1836
• Продаж Аляски, 1867
• Завершення Іспано-американської війни, 1898