Після успадкування шотладським королем Яковом VI англійського престолу від його тітки королеви Єлизавети I в 1603 році, Англія і Шотландія близько ста років очолювалися одним монархом, залишаючись незалежними державами. Було кілька спроби їх об'єднати, зокрема про такий намір оголосив Яків VI після сходження на англійський престол. Шотладський і англійський парламенти створили спільну комісію з робробки договору про об'єднання, але вона зазнала невдачі через опір англійців, стурбованих перспективою втрати Англією своїх свобод після створення єдиної монархічної структури.
У 1654 році, після втановлення диктатури, Олівер Кромвель видав ордонанс про повне державне злиття Англії і Шотландії, проте зі вступом на престол в 1660 році Карла II Стюарта суверенітет Шотландії був відновлений.
Союз Англії і Шотландії став знову актуальним після Славної революції 1688 року, коли у Шотландії різко погіршився економічний стан, а Англія була стурбована спробами Франції впливати на політично нестабільну Шотландію. В обох країнах були і противники об'єднання: у Шотландії ними були якобіти і пресветеріани, які побоювалися загроз непорушності положення пресвітеріанства в якості панівної релігії Шотландії з боку англіканської церкви; в Англії проекти унії викликали критику головним чином з економічних міркувань.
Проте політична криза в Англії, викликана тривалою Війною за іспанську спадщину, і загострення економічної кризи в Шотландії змусили обидві країни на початку XVIII століття перейти до практичних кроків з реалізації унії. Під егідою англійської королеви Анни в 1702 році парламенти обох країн почали підготовку союзного договору, який був узгоджений через чотири роки. Основні труднощі, які довелось тривалий час урегульовувати, стосувались спадкоємності шотландського престолу, рівноправного доступу Шотландії на ринки Англії і особливостей шотландської юридичної системи.
Договір був підписаний 22 липня 1706 року і протягом наступних декількох місяців був затверджений парламентами двох країн. Він, зокрема, перебачав, що Англія і Шотландія зливаються в єдине королівство під назвою «Великобританія», успадкування престолу в новому королівстві буде відбуватися на підставі англійського Акту про престолонаслідування 1701 року, нове королівство буде мати єдиний Парламент з рівними правами представників обох країн, збережеться особлива юридична система Шотландії і будь-які закони Англії і Шотландії, що суперечать умовам Договору, оголошуються такими, що втратили законну силу.
Ірландія, третій член королівства Британії, не була включена до нового союзу і формально-юридично не підпорядковувалась Великобританії до 1784 року, увійшовши до єдиної держави лише в 1801 році.
Після смерті королеви Анни в 1714 році корона Великобритании перейшла, згідно Акту про престолонаслідування Вільгельма III Оранського, до ганноверського курфюрста Георга, правнука шотландського короля Якова I, що викликало наступного року повстання якобітів у Шотландії, в ході якого Яків Стюарт коронувался на шотландський престол під іменем Яків VIII. Однак, через рік повстання було придушене, і Шотландія залишилась у складі Великобританії.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Коронація Вільгельма Оранського, 1689
• Акт про унію Великобританії та Ірландії, 1801
• Єлизавета II — найдовше правлячий монарх Британії (інфографіка)