2 вересня 1945 року, після капітуляції Японії у Другій світовій війні, комуністична військово-політична організація В'єтмінь на чолі з Хо Ши Мін повалила владу прояпонської В'єтнамської імперії і проголосила створення незалежної Демократичної Республіки В'єтнам. Однак Франція, яка до і підчас війни володіла В'єтнамом як колонією, восени 1945 році силою армії відновила своє управління, що привело до тривалої війни, яка завершилась в 1954 році підписанням Женевської угоди, за якою В'єтнам розділявся по 71-й паралелі: північна частина відходила під управління В'єтміня, а південна — тимчасовій профранцузькій адміністрації. Об'єднання територій мало відбутись в 1956 році після проведення загальних вільних виборів.
Однак в 1955 році Південний В'єтнам, під впливом США, які вбачали у в'єтнамських подіях комуністичну експансію, відмовився виконувати Женевські угоди і у жовтні проголосив створення Республіки В'єтнам. Невдала внутрішня політика нового президента Нго Дінь Зьєма привела до втрати ним популярності і створення антиурядового підпілля, яке з 1959 року став підтримувати уряд Північного В'єтнаму. На хиткість позицій чинної влади впливав і релігійний фактор — більшість населення В'єтнаму буддисти, в той час як Зьєм і більшість його адміністрації були католиками. У грудні наступного року всі антиурядові підпільні групи були об'єднані в Національний фронт звільнення Південного В'єтнаму (В'єтконг).
Після ряду успіхів В'єтконгу, США підсилило підтримку Зьєма, і з 1961 року розпочало розміщення своїх військ на території Південного В'єтнаму. У січні 1963 року уряд Зьєма зазнав першої великої поразки, восени того ж року повалений, сам Зьєм вбитий, і на чолі Півдня стала військова хунта. Станом на 1964 рік військове протистояння виросло ще більше — США направили в зону бойових дій більше 23 тисяч військовослужбовців, а Північний В'єтнам — близько 10 тисяч, при чому вже не в складі партизанських загонів, а регулярних військових підрозділів.
2 серпня 1964 року у Тонкінській затоці відбувся перший бій між військовими підрозділами США і Північного В'єтнаму, після чого напади на війська США стали регулярними. У лютому 1965 року, після чергового нападу партизан на американську військову базу, президент США Джонсон прийняв рішення про завдання удару по Північному В'єтнаму, який вважався винним у підтримці патизан В'єтконгу, і з березня 1965 року США стали учасником громадянської війни у В'єтнамі.
З середини 1965 по середину 1969 років сили США проводили великомасштабні наступальні операції в Південному В'єтнамі, спрямовані на виявлення і знищення великих підрозділів і частин В'єтконгу та північнов'єтнамської армії. Але вони виявились малоефективними, і в середині 1967 року Північний В'єтнам провів ряд успішних наступів вглибині Півдня, а в 1969 році здійснив спробу захоплення Сайгону. Цьому сприяло небажання президента США Ліндона Джонсона збільшувати військовий контингент в зоні бойових дій в очікуванні майбутньої президентської кампанії, для якої непопулярність американо-в'єтнамської війни як у США, так і в світі була визначальною. Однак він програв вибори Річарду Ніксону, який виступав під гаслом завершення війни «почесним миром».
Політика США в регіоні стала спрямована на посилення збройних сил Південного В'єтнаму, спробах обмеження поставок зброї комуністам і створенні передумов для швидкого виведення своїх 335-тисячних військ. У 1969 році нова адміністрація США почала політику «в'єтнамізації», спрямовану на передачу відповідальності за контроль над територіями військам Південного В'єтнаму.
30 березня 1972 року почався черговий наступ військ Північного В'єтнаму на території Південного В'єтнаму, яки увійшло в історію як Великодній наступ. Північнов'єтнамські війська, залучені до операції, налічували близько 125 тисяч солдатів і вперше з початку війни були посилені кількома сотнями танків. Завдяки ефективній підтримці авіацією США, збройні сили Південного В'єтнаму витримали натиск супротивника. У цілому невдалий результат Великоднього наступу змусив керівництво Північного В'єтнаму активізувати переговори з американськими представниками в Парижі, щоб дати США можливість якнайшвидшого виходу з війни на «почесних» умовах.
27 січня 1973 року було підписано Паризьку мирну угоду, за якою американські війська залишали В'єтнам (до цього часу всі сухопутні бойові частини вже були виведені, і в країні залишалося 24 тисяч американців). 29 березня того ж року США завершили виведення своїх військ з Південного В'єтнаму.
Після підписання договору про перемир'я південнов'єтнамські війська мали чисельність більше мільйона чоловік, збройні сили Північного В'єтнаму, дислоковані на території Південного, налічували понад двісті тисяч солдатів. Північний В'єтнам продовжував перекидати підкріплення своїм військам на півдні і на початку березня 1975 північнов'єтнамські війська розгорнули широкомасштабний наступ. Південнов'єтнамського армія була дезорганізована і в більшості районів не зуміла чинити адекватного опору. У результаті двомісячної кампанії північнов'єтнамські війська зайняли більшу частину Південного В'єтнаму і 30 квітня 1975 року захопили столицю Південного В'єтнаму Сайгон.
В'єтнамська війна вважається найдовшою з усіх воєн в історії США. За кількістю загиблих американців вона знаходиться на четвертому місці після Громадянської, Другої та Першої світової воєн. У ній загинуло 58 220, було поранено 303 000 чоловік; близько 20 тисяч ветеранів вєтнамської війни покінчило життя самогубством.
Втрати Збройних сил Південного В'єтнаму, як вважається, досягають 250 тисяч чоловік убитими і близько 1 мільйона пораненими; втрати Північного Вєтнаму — 1 100 000 чоловік загиблими та 600 000 пораненими. Кількість загиблих мирних жителів в обох частинах країни між 1954 і 1975 роками оціненюються у 2 мільйони чоловік. Зазнали людських втрат і країни, які брали участь у Вєтнамській віні з того чи іншого боку — Австралія, Таїланд, Нова Зеландія, Китай, СРСР та Північна Корея.
Коментарі
Дивіться також
• Перша Індокитайська війна, 1946
• Початок Корейської війни, 1950
• В'єтнамська війна, 1964
• Повернення після бою, 1962 (фото)
• Страта в Сайгоні, 1930 (фото)
• Масове вбивство в Сонгмі, 1968
• «Напалм у В'єтнамі», 1912 (фото)
• Відставка Річарда Ніксона, 1974
• Повалення режиму Пол Пота, 1979
• Війна між Китаєм та В'єтнамом, 1979