Призначення Віктора Ющенка на посаду голови уряду відбувалося в умовах боротьби за владу, яку розпочав Леонід Кучма після своєї перемоги на президентських виборах. Другий строк його правління розпочався з посилення протистояння олігархічних кланів. На цьому тлі успішний Голова Національного Банку України, який мав реноме реформатора та, водночас, не виказував політичних амбіцій, став тією компромісною фігурою, що влаштовувала всіх політичних гравців, і в грудні 1999 року Ющенко був затверджений на посаді прем'єр-міністра України голосами 269 депутатів Верховної Ради, що дало йому карт-бланш на формування Кабінету Міністрів України.
Реалізація програми "Реформи заради добробуту" уряду Ющенка дала можливість домогтися позитивних змін в економіці, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі, ліквідувати бюджетну заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях і вперше за роки незалежності отримати приріст ВВП, який сягнув рекордних 5,9%.
Однак ліквідація ряду корупційних схем, зокрема в банківській і енергетичній сферах, посилила протистояння уряду Ющенка і олігархів. У серпні 2000 року це обернулось відкриттям кримінального провадження проти компанії "Єдині енергетичні системи України", що належала родині віце-прем'єра Юлії Тимошенко, та арештом її чоловіка і свекра. У цьому конфлікті уряду і олігархів Президент Кучма публічно демонстрував нейтральну позицію, але, де-факто, підтримував тиск на уряд.
Ситуація дещо змінилась після зникнення 16 вересня 2000 року опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Оприлюднення двома місяцями пізніше депутатом Олександром Морозом "плівок майора Мельниченка" — записів, зроблених у кабінеті Президента, — кинула тінь на перших осіб держави, що призвело до масштабної політичної кризи і старту кампанії "Україна без Кучми". На початку 2001 року до неї долучилася Юлія Тимошенко, яка 19 січня була звільнена з посади віце-прем'єр-міністра ПЕК через відкриття проти неї кримінального провадження.
І хоча політичним силам, які очолили антипрезидентську акцію не вдалося досягти масової суспільної підтримки, і вона закінчилась поразкою, фактично припинившись в кінці березня 2001 року, а Віктор Ющенко публічно демонстрував лояльність до Леоніда Кучми, 26 квітня 2001 року підконтрольна Президентові парламентська більшість відправила очолюваний ним уряд у відставку з формулюванням "реалізація урядової програми "Реформи заради добробуту" не лише не призвела до реальної стабілізації у національній економіці, а ще серйозніше загострила соціально-економічні проблеми в суспільстві".
Новий уряд 29 травня очолив Анатолій Кінах, а Віктор Ющенко перейшов на посаду директора Українсько-російського інституту бізнесу та менеджменту ім. Б. Єльцина. Його реформаторська діяльність на посаді прем'єр-міністра, демонстративне усунення з посади зробили з Ющенка достатньо популярного політика, який виграв парламентські вибори 2002 року на чолі блоку партій "Наша Україна" і переміг під час драматичної президентської виборчої кампанії 2004 року, що увійшла в історію під назвою Помаранчева революція.
Коментарі
Дивіться також
• Отруєння Віктора Ющенка, 2004
• Помаранчева революція, 2004
• Інавгурація Віктора Ющенка, 2005
• Перший уряд Юлії Тимошенко, 2005
• Арсеній Яценюк — прем'єр-міністр України, 2014