Династія Тюдорів утвердилась на англійському престолі у 1485 році, коли після загибелі у битві під Босвортом Річарда III, останнього короля з династії Плантагенетів, у Вестмінстерському абатстві в Лондоні коронувався Генріх VII. Задля примирення родів 18 січня наступного року він одружився на Єлизаветі Йоркській, яка через дев'ять місяців народила спадкоємця престолу. Для зміцнення міжнародного положення Англії Генріх VII заручив дворічного Артура з трирічною Катериною, дочкою
24-літнє правління Генріха VII виявилось одним із найспокійніших в історії Англії — фінансово розсудливий, він значно зміцнив бюджет, майже спустошений за роки Столітньої війни та Війни троянд, запровадивши жорстку систему збирання податків. Його зусиллями був налагоджений імпорт з Османської імперії алюмо-калієвих галунів, які використовувалися для фарбування тканин, у виробництві котрих Англія почала домінувати на європейському ринку. Найбільшим економічним успіхом Генріха стало укладення в 1496 році торгового договору з Бургундією, Венецією, Флоренцією, Нідерландами і містам Ганзейського союзу, завдяки яким еспорт вовняних тканин і одягу приніс Англії величезні багатства.
Генріх VII здійснив єдину спробу повернути втрачену його попередниками Бретань. Попри невдачу, підписаний 3 листопада 1492 року мирний договір з Карлом VIII Валуа забезпечив Англії фінансову і політичну стабільність. Через 10 років він уклав "Вічний мир" із Шотландією, чим зупинив майже двохсотлітнє перманентне військове протистояння, скріпиши його ождуженням дочки Маргарити з королем Яковом IV, завдяки чому у 1603 році його праправнук Яків VI об'єднав корони Англії і Шотландії. Крім того, Генріх VII уклав союз з імператором Священної Римської імперії Максиміліаном I Габсбургом і переконав Папу Інокентія VIII видати буллу про відлучення від церкви всіх можливих претендентів на трон Тюдорів.
У 1502 році хворобливий 15-літній Артур помер, а через рік померла і його мати, народивши ще трьох синів і трьох доньок, з яких повноліття досягли лише Маргарита, Генріх і Марія. Прагнучи зберегти підтримку Іспанії, Генріх VII домігся дозволу від Папи римського Юлія II на одруження своєї овдовілої невістки зі своїм другим сином. Проте з цим шлюбом він не поспішав, розглядаючи можливість одруження малолітнього принца Генріха з королевою Кастилії і Леону Хуаною (сестрою Катерини Арагонської) чи з овдовілою королевою Неаполя Джованною Арагонською.
Однак цим планам так і не судилось бути втіленими — 21 квітня 1509 року Генріх VII помер від туберкульозу у віці 52 років у Річмондському палаці, свої улюбленій резиденції у західному передмісті Лондона, де він усамітнився в останні роки, важко переживаючи втрату дружини. Про це офіційно повідомили лише 23 квітня на дні Святого Георгія, щорічному святі лицарів ордена Підв'язки, під час якого 17-річний Генріх, принц Вельський, був проголошений королем Англії. Уже 11 червня він одружився на 23-літній вдові свого брата Катерині Арагонській, з котрою був заручений з 25 червня 1503 року. Через два тижні після пишної весільної церемонії у Грінвічі вони обоє коронувались на престол Англії у Вестмінстерському абатстві.
На третій день після коронації Генріх VIII наказав заарештувати двох найближчих соратників батька — спікера палати громад сера Річарда Емпсона та президента королівської ради Едмунда Дадлі, найвпливовіших членів спеціального королівського трибуналу, відповідального за контроль за сплатою податків. Вони були звинувачені у "намірі здійснити державну зраду" і страчені. У подальшому подібний спосіб усунення тих, хто стояв на шляху королівській волі, став для Генріха VIII загальною практикою.
Через чотири місяці після народження 31 січня 1510 року мертвої дочки, Катерина Арагонська знову завагітніла, однак спадкоємець престолу Генріх, герцог Корнуолльський, прожив лише сім тижнів. Вона мала ще двох мертвонароджених синів, допоки у 1516 році не народила дочку Марію, яка виявилась її єдиною дитиною, що досягла дорослого віку. Ще один викидень, народження у 1519 році у Генріха VIII позашлюбного сина Генріха Фіцроя, котрого батько офіційно визнав і в 1525 році наділив титуламии герцога Річмонда і Сомерсета та графа Ноттінгема, що традиційно призначалися для принців крові, поява у житті короля нових коханок, спонукали Генріха VIII у 1527 році звернутись до Папи Климента VII з проханням про розірвання шлюбу .
Так і не отримавши папського дозволу і не розлучившись з Катериною Арагонською, в 1533 році король одружився з її фрейліною Анною Болейн, наступного року специфічно переглянув доктрину про "божественне право королів", оголосивши себе главою Англіканської церкви. Користуючись підтвердженим парламентом правом вирішувати питання віровчення, змінювати літургійні чинопослідування, виправляти помилки і викорінювати єресі, Генріх VIII переслідував і страчував усіх, хто відмовився визнати його у такій ролі. Це дозволило також суттєво поповнити королівську казну за рахунок конфіскованих монастирських володінь і сум, які раніше сплачувались Риму, що, однак, не убезпечувало Генріха постійно опинятися на межі фінансових криз через його особисту екстравагантність, а також участь у дорогих континентальних війнах, які не принесли йому ні успіхів, ні слави.
Парламентськими актами 1535 і 1542 років Генріх VIII фактично анексував Вельс і підпорядкував його англійській правовій системі, а в 1542 році домігся від ірландського парламенту прийняття закону про перетворення колишнього папського ленного володіння на королівство і став першим королем Ірландії. В цей час він вже був одружений вп'яте і виношував плани про одруження свого шестилітнього сина Едварда, народженого третьою дружиною Джейн Сеймур, зі спадкоємницею шотландського престолу однорічною Марією. Однак наміри об'єднанти корони Англії і Шотландії не підтримав шотландський парламент, що стало приводом до війни, яка попри кілька мирних угод тривала і по смерті Генріха.
Друга спроба Генріха VIII в 1544 році піти війною проти Франції знову закінчилась невдачею, обійшовшись казні настільки дорого, що Англія вчергове опинилась на межі банкрутства. Завдяки його шостій дружині, переконаній протестантці і багатій вдові Катерині Парр, з якою вони побрались в 1543 році, Генріх VIII, що через давню травму ноги пересувався на спеціальному кріслі з коліщатами, страждаючи від ожиріння та депресії, і відзначався прийняттями емоційних і невмотивованих рішень, примирився зі своїми дочками Марією і Єлизаветою. Спеціальним актом парламенту вони були визнані його правонаступницями після сина Едварда, який і посів престол по смерті 55-річного Генріха VIII 28 січня 1548 року.
Коментарі
Дивіться також
• Смерть Генріха VII Тюдора, 1509
• «Акт про супрематію» Генріха VIII, 1534
• Останній день Анни Болейн, 1536
• Смерть Генріха VIII, 1547
• Кінець династії Тюдорів, 1603