Казимир народився 30 квітня 1310 року і був третім сином Владислава I Короткого, який весь період свого правління не досить успішно вів війни зі своїми сусідами. Після п'ятирічного вигнання лише у 1305 році він зміг поновити владу над своїм родовим князівством Куявією і ще через шість — над Познанню і Краковом, де й пройшло дитинство Казимира.
У пошуках союзників Владислав, який повторно коронувався в 1320 році, намагався влаштувати заручини свого малолітнього сина з правителями Богемії, Австрії, але все, що йому вдалось зробити, — це одружити Казимира з Альдоною, дочкою Великого князя литовського Гедімінаса, яка прийняла хрещення за півроку до весілля, котре відбулось 16 жовтня 1325 року.
26 травня 1331 року на сеймі в Хенцині Владислав оголосив сина спадкоємцем престолу і разом з ним розбив військо Тевтонського ордену у битві під Пловцями. Заручившись підтримкою Угорського королівства, яка була скріплена шлюбом овдовілого угорського короля Карла Роберта та Локетекової дочки Єлизавети, німецьку експансію вдалось тимчасово зупинити.
Так і не домігшись об'єднання всіх земель, якими володіла династія П'ястів, Владислав Короткий помер 2 березня 1333 року, коли Польща перебувала в критичному стані — складаючись лише з Великопольського і Малопольського воєводств, вона мала площу 100 тисяч кв. км, вела війни з Богемією, Бранденбургом і Тевтонським орденом, перебуваючи у перманентному конфлікті з Мазовецьким і Вроцлавським князівствами та Серадзькою землею. Це дало підстави королю Богемії Яну I Сліпому, котрий вважав себе законним претендентом на польську корону, називати Казимира «королем Кракова».
Проте відсутність у Яна Сліпого, який частіше перебував у своїх володіннях в Німеччині, ніж у Празі, віддаючи перевагу утвердженню свого положення в Італії, реального зацікавлення у контролі над Польщею, дозволили 23-літньому Казимиру III, коронація котрого відбулась 23 квітня 1333 року у Вавельському кафедральному соборі Кракова, добитися тривалого перемир'я із Чехією і Тевтонським орденом, відмовившись від втрачених територій в Померанії і Сілезії.
Спираючись на союз із Великим князівством Литовським, втрату польських земель на заході і півночі Казимир компенсував експансією на Схід — він приєднав Белзько-Холмський край, Галичину, Волинь і Поділля, заселив їх німецькими і єврейськими переселенцями, що сприяло зростанню економічної потужності країни. Провівши адміністративну і судову реформу, Казимир централізував королівську владу і на момент свої смерті після 47 років правління Польща стала найбільшою східноєвропейською державою.
Коментарі
Дивіться також
• Завоювання поляками Львова, 1349
• Смерть Казимира III Великого, 1370
• Владислав II Ягайло — король Польщі, 1386
• Занепад Тевтонського ордену, 1466
• Люблінська унія, 1569
• Король Польщі Стефан Баторій, 1575
• Міхал Вишневецький — король Польщі, 1669