У 1475 році Османська імперія підкорила останні християнські володіння у Криму і «взяла під захист» Кримське ханство, яке в свою чергу в 1502 році завоювало рештки Золотої Орди, ставши його політичним спадкоємцем. Незважаючи на те, що цього ж року князь Іван III Васильович був змушений визнати себе данником Криму, суперництво між Кримським ханством та Московським князівством тривало наступні кілька століть, переростаючи у повномасштабні війни.
У 1768 році Османська імперія втрутилась в громадянську війну в Речі Посполитій, підтримавши Барську конфедерацію у її протистоянні зі ставленником Росії і Пруссії королем Станіславом Понятовським. Це привело до Російсько-турецької війни, в якій Порта зазнала поразки і за підписаним 21 липня 1774 року Кючук-Кайнарджийським мирним договором була змушена не лише визнати протекторат Росії над Молдавією та Валахією і право російських кораблів на судноплавство в Чорному морі та протоках Босфор і Дарданелли, але й незалежність Кримського ханства, розореного російськими військами.
Втративши володіння в Північному Причорномор'ї і підтримку кримських беїв, хан Селім III Герай зрікся престолу і виїхав до Стамбулу. Його наступники не зуміли відновити економічне благополуччя країни, яка, хоча і була формально незалежною, перебувала під сильним політичним впливом Росії. Посаджений нею у 1777 році на престол хан Шахін Герай розпочав реформування державної влади, зокрема, прагнучи зрівняти у правах мусульманське і християнське населення. Це викликало невдоволення місцевої знаті та духовенства, яке через три роки переросло у повстання. Розпочавшись на Кубані з виступів Абазинської орди і підтримуване Османською імперією, до 1782 року воно охопило Північне Причорномор'я. Шахін Герай був змушений рятуватись втечею у Керч під захист російського гарнізону. Тим часом ногайці з Єдичкульскої орди (між Дністром і Дунаєм) захопили Бахчисарай, де проголосили новим ханом Бахадира Герая, а в Кафі (нині — Феодосія) — сераскіра Єдисанської (Очаківської) орди Махмуда Герая.
Позбавлений влади 27-річний Шахін звернувся по захист до Москви і за розпорядженням імператриці Катерини II у Крим були відправлені війська на чолі з князем Григорієм Потьомкіним, а на Кубань — на чолі з генерал-поручиком Олександром Суворовим. У вересні 1782 року росіяни зайняли Перекоп і Карасубазар, під Чонгаром розгромили війська Бахадира Герая, який невдовзі був взятий у полон. У листопаді в полон був захоплений і страчений (за іншими даними — загинув у бою) його двоюрідний брат Махмуд Герай.
Масові розправи з політичними супротивниками і відсутність підтримки серед знаті та духовенства привели у лютому 1783 року до чергового повстання проти поновленого на престолі Шахіна Герая. Не маючи змоги навести лад власними силами, 14 квітня під тиском князя Потьомкіна він зрікся ханського престолу, і 19 квітня 1783 року імператриця Катерина II підписала «Маніфест про прийняття Кримського півострова, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під державу Російську». Офіційно він був оголошений 9 липня 1783 року під час урочистої присяги кримської знаті, яку Потьомкін особисто приймав на вершині скелі Ак-Кая під Карасубазаром (нині — Білогірськ).
Анексія Криму була визнана Османською імперією 8 січня 1784 року, коли вона підписала російсько-турецький «Акт про мир, торгівлю і кордони обох держав», що скасовував відповідну статтю Кючук-Кайнарджійського мирного договору про незалежність Кримського ханства. Повторно приєднання Криму, Тамані і Кубані до Росії вона офіційно підтвердила 9 січня 1792 року, уклавши після поразки у Сьомій Російсько-турецькій війні Ясський мирний договір.
19 лютого 1784 року указом Катерини II більша частина колишніх володінь Кримського ханства увійшли до складу семи повітів — Сімферопольського, Левкопольського (Феодосійського), Євпаторійського, Перекопського, Дніпровського, Мелітопольського і Фанагорійського (Тмутараканського) — новоствореної Таврійської області з центром у Карасубазарі, першим правителем якої став полковник Василь Каховський. 4 березня імператорським указом 334-м представникам вищих станів Криму були надані всі права і пільги російського дворянства, крім «права купувати і мати кріпаків або підданих християнського віросповідання», зі збереженням їх земельних володінь.
Втративши всі свої маєтності і землі, вилучені до російської скарбниці, і змушений виїхати в 1784 році разом з родиною та свитою до Росії, останній кримський хан Шахін Герай проживав у Таганрозі, Воронежі та Калузі. Через три роки він отримав дозвіл на переїзд до Едірне, де свого часу провів більшу частину свого дитинства. По прибуттю до Османської імперії як можливий претендент на престол Шахін Герай був заарештований, утримувався спочатку в Константинополі, а згодом був засланий на острів Родос, де в 1787 році був убитий за наказом султана Абдул-Хаміда I.
Коментарі
Дивіться також
• Кримський похід на Москву, 1571
• Кючук-Кайнарджийський мирний договір, 1774
• Входження Криму до складу УРСР, 1954
• Російська анексія Криму, 2014