З анексією Нової Франції за підсумками Семилітньої війни британські володіння у Північній Америці простягнулись вздовж Атлантики від Нової Шотландії на півночі до Мексиканської затоки на півдні. Виданою 7 жовтня 1763 року прокламацією короля Георга III територія на захід від гір Аппалачі до ріки Міссісіпі була зарезервована для проживання корінних племен, а на південь від Великих озер (до ріки Огайо) планувалась створення держави індіанців. Це викликало невдоволення в англійських колоніях, які бурхливо розвивались і подекуди відчували брак вільних земель через активний притік імігрантів.
Ще одним джерелом напруги стала податкова політика повоєнної Британії: накопичені великі борги було вирішено компенсувати підняттям податків і запроваджений в 1765 році т. зв. гербовий збір зобов'язав американських колоністів клеїти акцизні марки на всі документи — чи то торгівельна угода, газета, книга чи публічне оголошення, без яких вони вважалися недійсними і незаконними.
Через протести, масові заворушення, подекуди — безлади наступного року англійський парламент скасував «Акт про гербовий збір», але вже у 1767-68 роках запровадив п'ять законодавчих нововведень, відомих як «Акти Тауншенда». Їх ініціатор канцлер скарбниці Чарльз Тауншенд помер ще до того як намір покласти на колонії утримання військ, оподаткувати вироби зі скла, свинцю і паперу та створити митницю для боротьби з контрабандою, знову призвів до масового невдоволення, бойкоту англійських товарів і заворушень, на цей раз уже значно масовіших. Їх апогеєм стала т. зв. Бостонська бійня, коли 5 березня 1770 року у столиці колонії Массачусетської затоки в зіткненні з військовими загинуло п'ятеро цивільних. Хоча інцидент мав побутовий характер і був спровокований містянами, а військові були покарані в судовому порядку, для преси він на довгий час став хорошим приводом для «підігріву» невдоволення колоніальними порядками.
Зрештою «Акти Тауншенда» також скасували, але спроби британського парламенту законодавчо впливати на економічну діяльність колоній дали поштовх до руху під гаслом «Ні податкам без представництва», проголошеного бостонським адвокатом Джеймсом Отісом. У численних памфлетах і він і його послідовники стверджували, що природне право стоїть вище королівського, забезпечуючи рівність колоній і метрополії, і жителі Америки підпадають під дію англійського «Білля про права» 1689 року.
На базі поширених у тогочасних колоніях неформальних об'єдань людей широкого спектру діяльності для суспільного впливу на органи місцевого самоуправління стали з'являтись революційно налаштовані організації, на кшталт бостонських «Синів свободи», які вдались до радикальних заходів проти чергового, як вони їх називали, «нестерпного акту», — т. зв. «Чайного закону», яким англійська Ост-Індська компанія отримала право на безмитне ввезення чаю. Попри те, що це знижувало його вартість, роблячи імпортний чай навіть дешевшим за контрабандний, дії британської влади були розцінені як ще одне зазіхання на права колоній і спроба монополізувати торгівлю, й 16 грудня 1773 року переодягнуті індіанцями кілька десятків бостонців на чолі з одним із «Синів свободи» ремісником Полом Ревіром напали у порту на три судна Ост-Індської компанії і викинули за борт 342 ящики з чаєм.
У відповідь уряд Великої Британії закрив порт Бостона до повної компенсації збитків, колонію Массачусетс оголосив на військовому положенні і розквартирував у ній чотири полки на чолі з головнокомандувачем британськими військами у Північній Америці генералом Томасом Гейджем, який у травні 1774 року був призначений новим губернатором Массачусетсу. Отримавши наказ короля Георга III «вжити всіх необхідних заходів для наведення порядку», він розпустив уряд колонії і розпочав вилучення зброї та боєприпасів зі складів, розкиданих Новою Англією. Частина з них була під контролем невеликих британських гарнізонів, але здебільшого — належала містам і не охоронялась, тому операції проводились таємно, щоб військове спорядження не потрапило до рук радикально налаштованих груп з числа місцевих, як вони себе називали, патріотів.
Один з таких рейдів, проведений 1 вересня у містечку Сомервілль на околиці Бостона, приховати не вдалось. Відбулась сутичка з людьми, які намагались завадити військовим вилучити порох. Постраждалих не було, але чутки, що поширились аж до Коннектикута, повідомляли про бій з англійцями місцевої міліції і загибель кількох колоністів. До Бостона і Кембриджа стали стікатись групи озброєних людей, в очікуванні неминучої війни у містах Нової Англії почалась підготовка мінітменів, людей, готових до екстренної мобілізації.
7 жовтня у місті Конкорд, що за 27 км від Бостона, зібрався Тимчасовий конгрес під головуванням Джона Хенкока, купця і контрабандиста, колишнього таємного фінансиста акцій і численних видань «Синів свободи». Конгрес оголосив про взяття влади на території усієї колонії в свої руки і розпочав формування підрозділів міліції для опору можливій військовій загрозі з боку Британії. Про це було негайно поінформовано Перший континентальний конгрес з числа депутатів від 12 американських колоній, який з початку вересня засідав у Філадельфії для напрацювання спільних претензій до метрополії і вироблення заходів впливу на офіційний Лондон.
14 квітня 1775 року генерал Гейдж отримав доручення держсекретаря Вільяма Легге, графа Дартмутського, роззброїти заколотників і затримати їх лідерів. Конретних термінів виконання вказано не було, але наступного дня від шпигуна з Массачусетського конгресу прийшло повідомлення про намір разом з іншими колоніями створити армію чисельністю 18 тисяч чоловік. То ж Гейдж вирішив діяти негайно і надвечір 18 квітня направив до Конкорда загін з семи сотень чоловік на чолі з підполковником Френсісом Смітом, щоб вилучити тамтешній незаконний арсенал зброї, яка практично відкрито, — про це писали навіть газети — складувалась патріотами на випадок війни.
Операція мала бути таємною, але попереджені заздалегідь Адамс і Хенкок зуміли завчасно виїхати до Філадельфії, а коли о пів на п'яту ранку 19 квітня 1775 року англійський авангард підійшов до Лексингтона, що на півдорозі до Конкорда, їх вже чекав натовп озброєних місцевих жителів чисельністю 77 чоловік на чолі з колишнім капітаном Джоном Паркером. Наказу скласти зброю вони не виконали, ніхто не знав намірів одне одного, нервова обстановка перервалась пострілом (невідомо з чийого боку) і у короткому бою, що практично зразу перейшов у рукопашний, загинуло 8 американців і ще 10 було поранено. Англійці втратили одного легкопораненим і по прибуттю основного загону на чолі зі Смітом продовжили марш.
Конкорд був узятий в оточення за всіма правилами війського мистецтва. Місцеві мінітмени, чисельністю десь зо чотири сотні, дати бій не наважились, відійшли за місто. Арсеналів зброї англійці не знайшли — її вивезли заздалегідь, лише виявили закопані у землю на території місцевої таверни три облогові гармати. За кілька годин мінітмени вирішили роздивитись з пагорба що відбувається у місті й, побачивши, що розташований поблизу міст охороняє невеликий, десь зо 90 чоловік, загін, рушили колоною просто на нього. У відповідь прозвучали постріли. У короткій перестрілці було вбито двох і поранено чотирьох американців. Англійці втратили стільки ж убитими і 11 пораненими, але з огляду на чисельну перевагу супротивника відступили до центру міста, де їм на підмогу підійшли основні сили.
На цьому бій у Конкорді завершився.
Нікого заарештовувати наказу не було, то ж, розплатившись за усе з'їджене і випите, близько полудня англійці вирішили за краще рушити назад до Бостона. Вже за містом вони були несподівано атаковані мінітменами, які зайняли позиції вздовж дороги. Переслідування тривало протягом усього відступу загону підполковника Сміта. Лік загиблих йшов на десятки, майже всі офіцери були поранені. Десь під Лексингтоном став відчуватись брак пороху і води. Від повного розгрому англійців врятувала піхотна бригада під командуванням лорда Персі, герцога Нортумберлендського, яку вислав генерал Гейдж, отримавши від Сміта ще на шляху до Конкорда запит про допомогу.
Кількість колоністів, що переслідували десь зо 1700 англійців, постійно зростала, досягнувши 6 тисяч. Вони намагались триматись роззосереджено, щоб не потрапити під артилерійськй вогонь, обстрілювали супротивника переважно з пагорбів чи будівель вздовж дороги. Їм на допомогу неперервно прибувала міліція з навколишніх міст. Над англійцями нависла небезпека оточення, але вже затемна вони з труднощами зуміли дістатись Чарльстона, що на березі Бостонської затоки, й зайняли кругову оборону на навколишніх висотах.
За добу боїв британці втратили 71 людину убитою, 53 чоловіка пропало без вісті, 174 було поранено, американці втратили 49, 5 і 39 чоловік, відповідно.
Наранок під Бостоном вже було зо 15 тисяч бійців з усієї Нової Англії. Їх очолив призначений Тимчасовим конгресом головнокомандувачем генерал Артемас Ворд, який пів року перед тим у чині полковника був звільнений з британської армії. Під його керівництвом почалось зведення облогової лінії, якою місто з трьох боків було взяте у щільне оточення.
Бостон протримався 11 місяців, до 17 березня 1776 року, коли майже десять тисяч англійських військових 120 кораблями евакуювались у Галіфакс, що у Новій Шотландії.
Це був перший великий успіх американців у Війні за незалежність 13-и колоній, яка через шість років завершилась їх переконливою перемогою.
Коментарі
Дивіться також
• Закінчення війни за незалежність США, 1781
• Конституційний конвент, 1787
• Інавгурація Джорджа Вашингтона, 1789