Перші нормани з'явились на півдні Італії в 999 році як охоронці паломників, що повертались з Палестини, — легенда стверджує, що саме вони допомогли князю Салерно Гвемару III відбити напад сарацинів з Сицилії і він запросив їх на постійну службу. За іншою версією, викладеною в «Діяннях Роберта Гвіскара» хроніста Вільгельма Апулійського, це сталось у 1016 році, коли лангобардський аристократ з міста Барі на ім'я Мелус найняв норманів для війни проти Візантії, а вже з наступного року вони, як люди, що «шукають багатства за допомогою військової служби», воювали в лавах обох конфліктуючих сторін.
У 1030 році за вірну службу неаполітанський герцог Сергій IV винагородив такого собі Райнульфа Дренгота, свого часу вигнаного за вбивство з Нормандії, колишньою візантійською фортецею Аверса біля Неаполя, наділив титулом графа і видав за нього заміж свою дочку. Через сім років титул графа Аверського був визнаний імператором Священної Римської імперії Конрадом II і наступного року Дренгот, який на той час уже породичався з правителем Капуї Пандульфом IV, проголосив себе князем, незалежним від Неаполя та лангобардів.
Розширивши свої володіння за рахунок абатства Монте-ді-Прочида та сусіднього Пандульфського князівства, у 1040 році Райнульф Дренгот став одним з лідерів війни проти Візантії і брав участь у переможній битві біля ріки Олівето, де у союзі з лангобардами отримав переконливу перемогу. Іншим учасником цієї битви, завдяки якій норманами були підкорені Асколі, Веноса і Гравіна ді Пулья, був Вільгельм «Залізна Рука», представник збіднілого нормандського роду Отвілів, який захопив більшість міст Апулії і в 1042 році був обраний її графом. Згодом він почав підкорення Калабрії, і в 1047 році його брат і спадкоємець Дрого приніс васальну присягу імператору Генріху III Чорному як «герцог і магістр Італії і граф норманнів всієї Апулії і Калабрії».
Того ж 1047 року Дрого захопив замок Спеццано у Калабрії, який віддав своєму братові Роберту на прізвисько Гвіскар, котрий разом з іншим своїм братом, графом Апулії Готфрідом (Онфруа) Гвіскаром та графом Аверси Ріхардом Дренготом 18 червня 1053 року взяли участь в історичній битві поблизу міста Чивітате (в околиці нинішнього Фоджа) у Південній Італії, в якій нормани розбили вдвічі більшу швабсько-італо-ломбардську армією Папської держави. Взятий у полон папа Лев IX у 1054 році був змушений визнати два норманських графства Аверса і Апулія та зобов'язався не укладати союз із Візантією.
По смерті у 1057 році Готфріда Гвіскара, який підкорив також Орію, Нардо і Лечче, йому наслідував брат Роберт «Гвіскар» Отвіль. Через два роки він розірвав васальний договір з імператором Священної Римської імперії і приніс присягу папі Миколаю II, в обмін на підтримку якого у конфлікті з антипапою Бенедиктом X у серпні 1059 року був винагороджений титулом герцога Апулії, Калабрії і Сицилії, хоча жодна з цих областей не належала Святому Престолу. Це стало початком тривалого папсько-норманського союзу у війні проти Візантії, останнє володіння якої в Південній Італії місто Реджио Рожер Отвіль (брат Роберта) захопив наступного року.
Однак на цьому війна норманів з візантійцями не завершилась — направлені Костянтином X Дукою війська досить швидко відвоювали більшу частину Апулії, взяли в облогу столицю норманів місто Мельфі і разом з бунтівними васалами Гвіскарів захопили міста Барі, Бріндізі, Орію і Таранто.
Несприятливий для норманів хід подій змінився у 1068 році, коли турки-сельджуки почали наступ у Малій Азії — імператор Роман IV Діоген був змушений відкликати з Італії більшу частину війська, і Гвіскари за кілька місяців придушили бунт васалів, відвоювали втрачені раніше міста й 5 серпня 1068 року оточили Барі, де знайшов призахисток останній візантійський гарнізон. Під час трирічної облоги міста нормани завдали двох поразок візантійському флоту, надісланому на захист Барі, яке, втративши надію на прихід допомоги, 16 квітня 1071 року капітулювало. Це стало останнім днем візантійської присутності в Італії.
Через півроку почався фінальний етап норманського завювання Сицилії, яке тривало з 1061 року, коли брати Роберт і Рожер Гвіскари втрутились у міжусобицю Сицилійського емірату, — взяте в облогу Палермо капітулювалювало 6 січня 1072 року і в П'ятничній мечеті, переосвяченій у церкву Успіння Богородиці, згідно з інвеститурою папи Роберт Гвіскар був урочисто проголошений герцогом Сицилії. За собою він залишив Палермо і північно-східну частина острова, а його решту передав брату Рожеру, який отримав титул великого графа Сицилії, остаточне підкорення якої тривало до лютого 1090 року.
Після захоплення у 1073 році Республіки Амальфі, останнім незалежним володінням у Південній Італії залишилось князівство Салерно, яким правив Гізульф II, посаджений на престол силами норманів. Завдяки шлюбам його доньок з Робертом Гвіскаром та Ріхардом Капуанським він тривалий час підтримував з ними союзницькі стосунки, однак коли спроба Гізульфа II на початку 1070-х років підбурити проти них папу Григорія VII стала відома Роберту Гвіскару, той у серпні 1076 року розпочав облогу Салерно. Місто протрималось чотири місяці, і 13 грудня охоплені голодом містяни відкрили браму норманам.
У травні 1077 року здався і Гізульф II, який з невеликою групою прихильників сховався в міській цитаделі. Салерно стало столицею герцогства Апулія і у подальшому було континентальною столицею Сицилійського королівства.
Коментарі
Дивіться також
• Норманська колонізація Франції, 911
• Арабське завоювання Сицилії, 827
• Відкриття Америки вікінгами, 1000
• Німецьке завоювання Сицилії, 1194