Равенна стала столицею Західної Римської імперії в 402 році і з її падінням була столицею королівства остготів до 554 року, коли в ході Візантійсько-готської війни була перетворена на центр візантійського намісництва. Для захисту від лангобардів, які в 568 році почали завоювання Північної Італії, візантійські володіння на Апеннінах були перетворені у п'ять воєнно-цивільних провінцій (екзархатів), які управлялись представником Константинопольського імператора.
Цього ж року, скориставшись бажанням майордома франків Піпіна Короткого стати королем, папа Захарій, розраховуючи на його захист від лангобардів, дав боже благословіння позбавити влади Хільдеріка III, останнього франкського короля з династії Меровінгів. Так і не дочекавшись допомоги, Захарій помер у березні 752 року, і його наступнику Стефану II (III) довелось осбисто відбути до Держави франків, щоб просити про допомогу і захист. 6 січня 754 року він був урочисто прийнятий в замку Понтьйон у Шампані: Піпін особисто зустрів папу за 5 кілометрів від міста, зійшов з коня й став перед ним на коліна, після чого взяв за вуздечку коня папи і деякий час вів його як конюх, демонструючи покірність і шану.
Після тривалих переговорів прохання папи Стефана були почуті — в обмін на повторну коронацію Піпіна й благословення його з синами 14 квітня 754 року, на Великдень, в містечку К'єрзі на березі Уази король франків дав урочисту обіцянку почати війну з лангобардами і передати Святому престолу відвойовані території. У неділю 28 липня 754 року в абатстві Сен-Дені під Парижем відбулась друга коронація Піпіна Короткого і миропомазання його синів Карла і Карломана. Під страхом відлучення від церкви Стефан III наказав знаті і народу обирати собі королів лише з цього, освяченого Церкою, роду. Піпін зі свого боку дав урочисту клятву за себе і своїх нащадків піклуватися про Церкву і боронити її інтереси.
У 754-756-х роках Піпін здійснив два походи через Альпи, розбив лангобардів, проголосивши себе королем Італії. Захоплені ним 22 міста в центральні області Равенського екзархату, Пентаполя, Марке і Умбрії, а також герцогства Сполето і Беневенто та острів Корсика були передані папі римському, хоча вони йому ніколи до того не належали, — формально «Піпінів подарунок» робився Святому престолу, а папа був затверджений правителем нової області, що стала основою Папської держави.
У 772 році Карл Каролінг знову виступив на захист папи римського у війні з лангобардами, яких підкорив через два роки. У вдячність за це, а також за підтримку папи Лева III, звинуваченого в перелюбстві та клятвопорушенні і вигнаного з Риму, 25 грудня 800 року Лев ІІІ проголосив Карла римським імператором. Карл розширив папські володіння поблизу Равенни, а його син Людовик I Благочестивий подарував ще кілька територій.
Папська влада на смужці землі, що перетинала Італію по діагоналі від моря до моря, спиралась на потужність Імперії франків, з розпадом якої у середині IX століття посилилось агресивне втручання місцевої феодальної знаті на вибори глави Папської держави. Лише в 962 році, коли німецький король Оттон I зайняв Італію для захисту папи римського від зазіхань італійських князів, у папської держави з'явився новий сеньйор — папа Іоанн XII проголосив Оттона I імператором Римської імперії, яка з 1400 року стала іменуватись Священною Римською імперією німецької нації.
Повну незалежність Папська держава здобула за Іннокентія III, з ослабленням впливу імперії, яка в 1197 році остаточно втратила Італію. У наступні століття вплив Риму на політичні події в Європі був одним із найвизначальніших і став слабнути лише в кінці XVIII віку, особливо в епоху революційних і наполеонівських воєн. Після проголошення об'єднаного Італійського королівства, Папська область разом з Римом (крім Ватикану) увійшла до його складу лише 20 вересня 1870 року, коли її союзник Франція зазнала поразки від Прусії.
Наступні 60 років римські папи вважали себе «полоненими», продовжуючи претендувати на світську владу, і лише в 1929 році договір між урядом Беніто Муссоліні і папою Пієм XI створив нову папську державу Ватикан площею 44 гектара, яку Італія визнавала як рівноправний суб'єкт міжнародного права.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Падіння Західної Римської імперії, 476
• Ясновельможна Республіка Венеція, 697
• Римська імперія Оттона Великого, 962
• Ясновельможна Республіка Генуя, 1005
• Другий понтифікат Бенедикта IX, 1045
• Перший Хрестовий похід, 1095
• Флорентійська республіка, 1115
• Захоплення замку Монако, 1297
• Зречення Чезаре Борджиа, 1498
• Флорентійська унія, 1439
• «Ватиканський бранець», 1870
• Латеранські угоди, 1929