Купці із Західної Європи почали з'являтись у Константинополі десь з кінця XI століття. Першими з них були венеційці, які ще з часів Василя II Болгаробійці домінували в Адріатиці, а за Олексія Комніна отримали великі торгові привілеї. Прагнучи позбавити їх фактичної монополії на торгівлю у східному Середземномор'ї і відродити колишню велич Візантії, його внук Мануїл Великий уклав угоди з конкурентами Венеції, республіками Генуя, Піза і Амальфі, купцям яких також було дозволено оселятись і торгувати у Константинополі. Всупереч очікуванням, це призвело до ще більшого занепаду власної торгівлі й налаштувало проти італійського купецтва не лише середній клас візантійського суспільства, але й найбідніші шари, невдоволені впливом іноземців-католиків.
На початку 1171 року, коли венеційнці зруйнували генуезький квартал у Константинополі, Мануїл по всй країні провів масові арешти венеційців, які також стали жертвами і стихійного бунту простолюдинів. Це стало причиною відкритого конфлікту із Венеціанською республікою, яка прямого військового протистояння уникала, але підтримувала антигрецький заколот у Сербії й уклала угоду з норманами, що воювали з Візантією у Південної Італії.
По смерті Мануїла в 1180 році його вдова Марія Антіохійська, стала регентом їх малолітнього сина Олексія II Комніна. Як латинянка за походженням вона надала велику підтримку французьким та італійським купцям, на противагу грецьким, що разом з некомпетентністю, корумпованістю і марнотраством її уряду, спричинило заколот, який очолив Андронік Комнін, двоюрідний брат Мануїла. Його входження у квітні 1182 році у Константинополь, спричинило різанину латинян, які, як пише Євстафій Солунський у «Розоренні Фессалонік», плебсом були звинувачені у підтримці «протосеваста (Олексія Комніна, коханця Марії Антіохійської — В.Л.) і кесарині (Марії Антіохійської — В.Л.) […] і на тій підставі вважались ворожі ромеям». Жорстокість греків була безпрецедентною — вони убивали, не добираючи ні віку, ні статі, священників і монахів, вагітних і безпомічних, грабували і палили церкви, знищили весь латинський квартал, де донедавно проживало близько 60 тисяч чоловік, а вцілілих від розправи 4 тисячі пізанців продали у рабство туркам-сельджукам.
Правління Андроніка Комніна виявилось нетривалим — через три роки він був скинутий і вбитий невдоволеним плебсом, який звів на престол Ісаака ІІ Ангела. Це стало початком тривалої міжусобиці, в результаті якої у березні 1202 року син-співправитель поваленого Ісаака ІІ Ангела Олексій звернувся по допомогу до свого зятя (чоловіка сестри Ірини) Філіпа Швабського з династії Гогенштауфенів, активного прихильника Четвертого хрестового походу, що саме готувався задля звільнення завойованого мусульманами 15 років перед тим Єрусалиму. Пообіцявши хрестоносцям і венеційцям 200 тисяч марок, допомогу 10-тисячним військом у війні проти невірних, а також підпорядкувати візантійську церкву Святому Престолу, Олексій заручився їх підтримкою у відновленні на престолі.
Флот хрестоносців і венеційців прибув до Константинополя на початку липня 1203 року. Облога була нетривалою і вже 1 серпня Олексій IV Ангел і його батько Ісаак II були поновлені при владі. Їх правління тривало лише 5 місяців — не зумівши виплатити хрестоносцям і венеціанцям обіцяної винагороди, він втратив їх підтримку і виявився беззахисним перед черговим бунтом містян, невдоволених накладеними на них податками і свавіллям латинян, що грабували околиці міста. В умовах хаосу, що охопив Константинополь, на початку лютого 1204 року хитрістю і підкупом владу захопив протовестіарій Олексій V Дука. Звістка про вбивство ним свого попередника була використана хрестоносцями як «легальний» привід для захоплення Константинополя. На скликаній раді за участі католицького кліру вони поставили візантійцям у вину підтримку узурпатора, напади на латинські квартали міста, несплату боргу і відмову від покори папі римському й почали підготовку до штурму міста.
Олексій Дука наказав укріплювати фортечні мури міста і провів кілька, загалом не дуже вдалих, рейдів за його межами. На початку квітня хрестоносці і венеційці почали штурм Константинополя з боку бухти Золотий Ріг. Негода стала їм на заваді і лише 12 квітня вони змогли на кораблях наблизитись до північної стіни і висадити десант, який захопив кілька веж в районі Влахерни на північному заході Константинополя. Розбивши стіни у кількох місцях, надвечір перші 70 хрестоносців увійшли в місто.
З початком вуличних боїв Олексій V Дука втік з міста і наступного дня, 13 квітня 1204 року у Константинополь в'їхали князь Боніфацій Монферратський і дож Венеції Енріко Дандоло. Того ж дня новим імператором столичною знаттю був проголошений аристократ Костянтин XI Ласкаріс, у Софійському соборі помазаний на престол патріархом Іоанном Каматіром. Він закликав народ до бою з латинянами, однак, зважаючи на фактичну поразку, підтримки не знайшов і ще до вечора втік до Нікеї.
Беззахисний Константинополь піддався нещадному триденному нищенню, під час якого було вбито понад 2 тисячі жителів і тисячі жінок, включаючи монахинь, були згвалтовані. Те, що не згоріло у пожежах, було розграбоване і сплюдроване у пошуках золота, срібла, коштовностей і священних реліквій, яких було вивезено настільки багато, що, зокрема, король Людовик IX Святий збудував у Парижі для них спеціальний релікварій Сент-Шапель. Венеціанцям, крім іншої здобичі, дісталися знамениті чотири бронзових коня з імператорського іподрому, які вони розмістили на фасаді собору Святого Марка у Венеції, де вони знаходяться й досі.
Незважаючи на те, що взяття Константинополя відбулось всупереч застереженням папи Інокентія III, він прийняв це як волю Божу возз'єднати латинські і православні церкви і благословив створення нової держави — 9 травня 1204 року імператором був проголошений один із вождів хрестоносців Балдуїн Фландрський. Проте підкорити всю Візантію ні йому, ні його нащадкам не вдалось, і через 57 років Латинська імперія була завойована нікейським імператором Михайлом VIII Палеологом, який 15 серпня 1261 року у соборі Святої Софії в Константинополі він був коронований як імператор відновленої Візантійської імперії.
Коментарі
Дивіться також
• Заснування Константинополя, 330
• Захоплення Риму вандалами, 455
• Ясновельможна Республіка Венеція, 697
• Повстання «Ніка», 532
• Похід русів на Царгород, 860
• Розкол християнства, 1054
• Сходження на престол Олексія V Дуки, 1204
• Проголошення Латинської імперії, 1204
• Падіння Візантійської імперії, 1453
• Ліквідація Венеціанської республіки, 1797