Передчуваючи близьку кончину, Ярослав Володимирович, як свідчить «Повість минулих літ», наказав своїм п'ятьом живим на той час синам жити у мирі й злагоді і слухатися старшого з них — Ізяслава, якому заповів княжити в Києві. Святослав по смерті батька в лютому 1054 року отримав Чернігів, Всеволод — Переяслав, Ігор — Володимир волинський, В'ячеслав — Смоленськ. Двоє молодших братів досить швидко померли, інші троє тривалий час правили в злагоді: разом перерозподіляли волості і ревізували батькову «Руську правду», у 1060 році ходили проти торків, утрьох в березні 1067 року на ріці Немига розбили і полонили полоцького князя Всеслава Брячиславича (правнука Володимира Святославича), який захопив Псков та Новгород, і розорили одне з головних його міст — Мінськ.
Першим серйозним випробуванням для спільного правління, часом іменованого «триумвіратом Ярославичів», стало нашестя половців, які у 1068 році на ріці Альта біля Переяслава завдали нищівної поразки руським князям. Проти Ізяслава, який нібито відмовився на вимогу віча роздати зброю киянам для захисту міста від половців, що «розсипалися по землі», піднялось повстання. З поруба був звільнений Всеслав Брячиславич, якого невдоволений люд проголосив новим князем. Допомогу Ізяславу брати не надали і той мусів рятуватись втечею до Польщі. Повернувшись в травні наступного року з військами свого польського племінника Болеслава II Хороброго, Ізяслав відновив владу в Києві, де, не послухавши поради братів, вчинив жорстоку розсправу.
Втім, дворічні спроби Ізяслава закріпитись у Полоцьку зазнали невдачі. Укладений ним із Всеславом мир дав привід його молодшим братам звинуватити у змові проти них, і в 1073 році вони вигнали Ізяслава з Києва. Великокняжий стіл зайняв Святослав, його син Давид сів у Переяславі, звідки Всеволод перебрався до Чернігова.
На цей раз у Польщі Ізяслав підтримки не знайшов. Не допомогла йому і прихильність імператора Генріха IV та папи римського Григорія VII, який буллою від 17 квітня 1075 року вже як лен передав Ізяславу та його сину Ярополку Руське королівство. Кінець його «блудінню чужими землями» поклала несподівана смерть Святослава 27 грудня 1076 року: не в змозі протистояти своїм численним племінникам, Всеволод після піврічного князювання в Києві запросив брата повернутися, задовольнившись як компенсацією Переяславом на додачу до Чернігова.
Та і на цей раз Ізяслав правив недовго — 3 жовтня 1078 року він поліг на Нежатиній Ниві, прийшовши на допомогу вигнаному з Чернігова молодшому брату. Битва закінчилась перемогою, Всеволод отримав великокняжий стол і «владу Руську всю». Наступного року з допомогою половців, які вбили його бунтівного племінника Романа Святославича, він відновив владу і у Тмуторокані. Решту рідні Всеволод чіпати не став: син Ізяслава Ярополк залишився на Волині, Святополк — у Новгороді, Давид Святославич — у Муромі. У Чернігові сів його син Володимир Мономах, який на початку 1080-х років здійснив два успішних походи у верхів'я Оки проти в'ятичів. Єдиний, хто попри численні зусилля так і не підкорився Всеволоду, залишився Всеслав Брячиславич полоцький.
Правив Всеволод Ярославич на візантійський манер, не завжди покладаючись на силу зброї, а грошима і підступом сіючи розбрат серед потенційних суперників: остерігаючись посилення волинського князя Ярополка Ізязаславича, він підбурював проти нього безземельних нащадків Ростислава Володимировича тмутороканського (онука Ярослава Мудрого), між якими і їх двоюрідним братом Давидом Ігоревичем розділив по смерті Ярополка у 1087 році його волинські володіння, щоб вони і далі своїм протистоянням послаблювали один одного. Наступного року прийшла черга Новгорода, де Всеволод посадив свого онука Мстислава Володимировича, давши Святополку Ізяславичу менш значущий Туров.
Втім, міцні централізовані інститути влади Всеволод за півтора десятиліття одноосібного правління майже усією Руссю не вибудував. Помер він у середу 13 квітня 1093 року. Наступного дня Володимир Мономах поховав батька у Софійському соборі поруч зі своїм знаменитим дідом, а вже 24 квітня київський стол зайняв Святополк Ізяславич, з яким син Всеволода конфронтувати не став. Ще через рік Володимир Всеволодович був змушений поступитись і Черніговом, куди після 15-річного візантійського заслання з допомогою половців повернувся Олег Святославич тмутороканський.
Через чотири десятиліття по смерті Ярослава Мудрого його заповіт знайшов нове втілення: син Ізяслава правив у Києві, син Святослава — в Чернігові, син Всеволода — в Переяславі.
Вчергове зіткнувшись із половецькою загрозою, внуки Ярослава скликли з'їзд, який в 1097 році зібрався у Любечі. Ціною подолання міжусобиць мала стати відмова від дідівської «системи старшинства» і утвердження принципу «кожен держить свою отчину», який закріплював за нащадками Ярославичів їх батьківські володіння.
Однак клятвенне цілування хреста протистояння між молодшими Ярославичами — волинським Давидом Ігоревичем та прикарпатськими Ростиславичами, яким «Всеволод дав городи», — не зупинило. Протікала міжусобиця не без участі Святополка, котрий вже у 1100 році до своїх київських, туровських і пінських володінь приєднав Волинь. Коли ж по його смерті через 13 років всупереч досягнутим домовленостям у Києві вокняжився Володимир Мономах, рішення Любецького з'їзду геть втратили зміст: на Русі утвердилось право сильнішого, який уже сам вирішував як виправдовувати йому своє віроломство, системою старшинства чи отчинного права.
Коментарі
Дивіться також
• Помер Ярослав Мудрий, 1054
• Володимир Мономах — великий князь київський, 1113