Протягом кількох століть гора Тамбора на острові Сумбава не проявляла ніякої вулканічної активності. 5 квітня 1815 року з неї почалося середньої потужності виверження, яке супроводжував потужний вибух, звук якого був зафіксований на відстані до 1400 кілометрів. Вранці наступного дня на острів Ява, що за 1200 кілометрів від Сумбави, почав падати вулканічний попіл.
10 квітня з вулкану піднялись три стовпи полум'я висотою до 40 кілометрів, а вся гора перетворилась на величезне вогнище, з якого в море стікали магматичні потоки, знищуючи все навколо; виверження супроводжувалось падінням "з неба" шматків пемзи до 20 сантиметрів у діаметрі. Викинуті в повітря величезні маси вулканічного попелу протягом трьох діб приховували від сонячного світла територію в радіусі до 500 км від вулкану — за словами очевидців у темряві не можна було розгледіти нічого навіть на відстані витягнутої руки. Завіса попелу поширилася на кілька кідесятків кілометрів навкруги острова, а специфічний запах протягом кількох днів — на сотні кілометрів. Активна дія вулкану тривала до 15 квітня, проте невеликі викиди спостерігались аж до кінця серпня.
Велика частина острова Сумбава, площа якого перевищує 13 000 км2, була вкрита шаром вулканічного попелу товщиною більше метра, а сама гора, яка до виверження мала висоту 4200 метри, зменшилась до 2850 метрів. За кількістю виверженого матеріалу (за оцінками до 160 кубічних кілометрів) виверження Тамбори — найбільше за всю історію. Безпосередньо на острові загинуло близько 10 тисяч чоловік (живими лишилось 29 осіб), вся рослинність була знищена, а сам Сумбава був оточений поясом із вирваних з коренем дерев, змішаних із золою і пемзою, шириною до 5 кілометрів.
На сусідньому острові Ломбок, що за 200 кілометрів від Сумбви, загинуло 44 тисячі чоловік, а сам він був вкритий попелом товщиною до півметра. Наслідки виверження заторкнули Моллукські острови, острів Ява, частково Сулавесі, Суматру та Борнео.
Ще протягом кількох місяців після виверження попіл на висоті кілька кілометрів зависав у атмосфері і розносився вітрами на сотні кілометрів Це привело до значного похолодання влітку 1815 року і, як наслідок, до браку продовольства в Китаї, Європі та Північній Америці. Ці кліматичні зрушення також змінили сезон мусонів в Індії та Китаї і привели до пониження температури на 0,5-0,7 градуса по всій планеті, що викликало голод у деяких районах Індонезії — на Балі і Східній Яві від недоїдання і хвороб, повязаних з виверженням вулкану, померло близько 50 тияч чоловік.
Наступний, 1816 рік, виявився ще холоднішим і супроводжувався надзвичайно холодними зимами в Європі та Америці — сніг у Європі зійшов лише в червні, у Північній Америці все літо були заморозки, а зимові морози на обох континентах почались уже в серпні. З виверженням Тамбори повязують епідемію сипного тифу в Південно-Східній Європі, холери в Індії, голоду в Ірландії та на півночі Великої Британії. Весною 1817 року ціни на зерно у Європі виросли в десять разів, що в багатьох країнах викликало голод і десятки тисяч людей, постраждалих ще у часи період Наполеонівських війн, були змушені емігрувати в Америку.
Значно слабші виверження Тамбори спостерігались в 1847, 1913 і 1967 роках; вулкан і досі вважається активним.
Коментарі
Дивіться також
• Загибель Помпеї, 79
• Виверження Кракатау, 1883
• Виверження вулкану Ейяф'ятлайокютль, 2010