Греція стала провінцією Османської імперії в кінці XIV століття й до кінця XVII-го століття вся її територія опинилась під владою Туреччини. Після Французької революції 1789 року Європу охопив підйом національно-визвольних рухів, на хвилі якого 14 вересня 1814 року в Одесі була створена таємна організація «Філікі етерія» («Дружнє товариство»), яке поставило за мету підготувати Грецію до повстання. Товариство розвивалось досить повільно, до 1817 році налічувало лише 30 членів з числа греків Росії, Молдавії та Валахії. Лише після того як «Філікі етерія» отримало підтримку грецької діаспори Великобританії та США, воно почало набувати авторитету і в самій Греції. У 1818 році, після того як «Філікі етерія» було політично підтримане Росією, його центр був перенесений в Константинополь.
Організаційно «Етерія» будувалась за зразком масонської ложі — на чолі товариства спочатку було три людини, імена яких були засекречені; згодом їх стало 12 («Влада 12 апостолів») і їм безумовно підпорядковувались чотири низові страти, члени яких не могли приймати власних рішень і лише виконували волю вищого керівництва. У 1820 році після смерті Ніколаоса Скуфаса, одного із засновників товариства, «Етерію» очолив російський князь, генерал російської армії Олександр Іпсіланті, син валаського господаря в 1799-1806 роках, який втік до Росії після розкриття його участі у змові проти Османської імперії.
На початку 1821 року, скориставшись тим, що після смерті господаря Олександра Суцу у Валахії і Молдавії почались заворушення, Олександр Іпсіланті з групою однодумців з числа офіцерів російської армії перейшов ріку Прут, що була кордоном з Османської імперією, і спробував підняти антитурецьке повстання. У своїх діях він спирався на допомогу Тудора Владіміреску, який очолив Валаське повстання і захопив Бухарест, ставши на короткий час правителем Валахії.
Іпсіланті, людина марнославна і слабохарактерна, що марила грецькою короною, проголосив себе господарем Молдавії, почав роздавати титули, покривав розбої своїх підлеглих, які займались грабунком і викраденням місцевих багачів з метою викупу. Не маючи достатнього організаційного досвіду, Іпсіланті не зумів орагнізувати опір туркам і його загони, які до травня поповнилися кількома сотнями добровольців, були повністю розбиті в травні-червні у трьох поспіль боях біля Галаца, Драгешанів та Скулень.
Не знайшовши порозуміння із Владіміреску, який виступав не лише проти турок, але й проти їх грецьких намісників, Іпсіланті захопив його і наказав убити, що позбавило антиосманське повстання належної підтримки місцевого населення. Виголосивши у своїй прокламації, що «одна велика держава» обіцяла йому свою підтримку, Іпсіланті змусив російського царя Олександра I заявити, що Росія не підтримує грецьких повстанців. Це, разом із поразками у боях з турками, поклало край діям Іпсіланті — він був відлучений від церкви константинопольським патріархом Григорієм V і заарештований в кінці червня 1821 року при спробі перейти австрійський кордон.
Незважаючи на невдачу Іпсіланті у Валахії, у березні антиосманські повстання почались в самій Греції — 4 квітня (23 березня за ст. ст.) грецькі війська під керівництвом члена «Філікі етерія» майора Теодороса Колокотроніса захопили місто Каламата в Пелопоннесі, а 6 квітня (25 березня за ст. ст.) 1821 року в день Благовіщення митрополит Герман III підняв грецький прапор з хрестом в монастирі Святої Лаври міста Калаврита, що вважається традиційною датою початку війни за незалежність Греції.
За три місяці антиосманське повстання охопили більшу частину континентальної Греції, Македонію, острови Кріт, Кіпр та архіпелаги у Егейському морі.
Війна за незалежність тривала до 1832 року, коли за посередництва Великобританії, Росії та Франції було підписано Константинопольський мирний договір, який визнав Грецію незалежною державою, першою на території Османської імперії. Кордони Королівства були підтверджені в Лондонському протоколі 30 серпня 1832 року, який підтвердив умови Константинопольського договору та знаменував завершення Грецької війни за незалежність.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Румунії, 1877
• Третє Болгарське царство, 1908
• Перша балканська війна, 1912
• Війна за незалежність Туреччини, 1919