З дволітнього полону у Священній Римській імперії Річард повернувся 13 березня 1194 року. Ситуація в Англії була критичною: витрати на Хрестовий похід і величезний викуп за короля Генріху VI Гоненштауфену спустошили скарбницю, його молодший брат Джон, сподіваючись захопити трон, пішов на змову з французьким королем Філіпом ІІ Августом, якому приніс омаж за Нормандію та решту континентальних володінь Плантагенетів, а прихильники Джона захопили королівські замки по всій країні.
У повернення Річарда повірили не всі. Деякі замки, як, наприклад Тікхілл, на милість короля здались без бою, деякі довелось брати силою. Останнім 28 березня після триденної облоги капітулював Нотінгем. Через два дні у ньому Річард зібрав баронів і єпископів на раду, яка мала винести вердикт щодо його молодшого брата, який саме був у Франції при дворі заклятого ворога англійської корони. Рада постановила, що у Джона є сорок днів, щоб прибути до Англії і дати відповідь на звинувачення, інакше він втратить всі свої права в королівстві.
Після другої коронації 17 квітня у Вінчестері, Річард через брак коштів за 10 тисяч марок звільнив шотландського короля Вільгельма Лева від васальної присяги і 12 травня відплив з Портсмута до Нормандії, щоб захистити свої володіння від французьких набігів. На шляху до Вернея він зупинився в домі Жана д'Алансона, архідиякона Лізьє, де зустрівся і примирився з братом Джоном, який взяв активну участь в захисті Руана від атак армії Філіпа II Августа.
На початку 1196 року французи зайняли нормандські Нонанкур і Омаль. Десь у цей же час збунтувалася Бретань, де правив племінник англійського короля Артур (син його покійного брата Джеффрі). Це змусило Річарда шукати примирення з Раймундом Тулузьким, союз з яким скріпив шлюб в жовтні сестри короля Жанни з графом Тулузи. В наступному році помер імператор Генріх VI, і німецькі князі запропонували Річарду корону Священної Римської імперії. Річард її не прийняв, проте назвав ім'я того, кого хотів би бачити імператором, — сина своєї сестри Матільди, Оттона Брауншвейзького. Того ж, 1197 року, Річард отримав ще одну дипломатичну перемогу, уклавши договір з Бодуеном Фландрським, який приніс королю Англії васальну присягу.
Франція опинилась в оточенні ворогів.
Після поразки біля Вернона 28 вересня 1198 року Філіп був змушений піти на примирення. Королі зустрілись біля Гуле на березі Сени, правда, верхи на конях і тримаючись віддалено один від одного, і в День святого Іларія 13 січня 1199 року уклали п'ятилітнє перемир'я, яке мало зміцнитись одруженням одного з синів Філіпа з котроюсь із племінниць Річарда.
Успішно завершивши справи на півночі Франції, Річард попрямував у свої південні володіння, в Аквітанію. У перший тиждень березня він у Шато-дю-Луар прийняв посольство Адемара V, віконта Ліможського, одного з баронів Пуату, яке прибуло, щоб повідомити його про знахідку, що не могла залишити англійського короля байдужим: селянин одного з васалів віконта Адемара, Ашара, графа де Шалю, працюючи в полі, знайшов скарб: «золоту скрижаль», рельєфне зображення римського імператора в оточенні своєї родини і срібний щит або оклад, прикрашений зображеннями із золота, старовинні медальйони. Адемар, як того вимагав звичай, запропонував своєму сеньйору частину скарбу, а саме срібний оклад. Річард, який після п'тирічної війни з Францією настільки потребував грошей, що навіть дозволив заборонені його батьком лицарські турніри, за які збирав плату, обурився і з невеликим загоном брабантських найманців під керівництвом вірного соратника Меркадьє рушив на захоплення замка Шалю-Шаброль, де знаходився знайдений скарб.
Гарнізон замка Шалю був невеликим — два лімузенських лицаря П'єр Брун, сеньйор де Монтбрун, і П'єр Базель та 38 чоловіків, жінок і дітей, тим не менш, здатись на милість Річарда вони відмовились.
25 березня Меркадьє розпочав приготування до облоги. Коли наступного дня Річард разом з ним, згідно «Хроніці» Роджера Ховеденського, «обходив стіни, відшукуючи, звідки зручніше здійснити напад, простий арбалетник на ім'я Бертран де Гудрун пустив із замку стрілу, яка пронизала королю руку… Король, не зволікаючи ні хвилини, скочив на коня і відправився в свій намет, звелівши Меркадьє і всьому війську атакувати замок, доки не візьмуть його».
Рана не була смертельна, але, виймаючи стрілу, в кров занесли інфекцію. Попри зусилля лікарів, стан Річарда дедалі погіршувався. Він помолився, просячи Бога залишити його в чистилищі до кінця часів у покарання за великі і страшні гріхи, вчинені ним за своє життя, після чого призначив своїм спадкоємцем молодшого брата Джона і змусив всіх присутніх заприсягтися йому у вірності.
Річарда соборували. Він зізнався, що хоча й шанує священне таїнства, але Святе причастя не отримував сім років, оскільки серце його було переповнене смертельною ненавистю до Філіпа Августа.
«Ми стали свідком смерті нашого сина короля» — написала Елеонора Аквітанська абату Турпене з приводу смерті 6 квітня 1199 року від сепсису свого 41-літнього сина. Згідно останньої волі Річарда його нутрощі були поховані в щойно завойованому Шалю, серце — в Руані на знак подяки за непохитну вірність його жителів, а тіло — в абатстві Фонтевро на межі Анжу і Пуату біля ніг батька, Генріха II Короткий Плащ, першого англійського короля з династії Плантагенетів.
«З ним, на думку багатьох, — писав Роджер Ховеденський, — були поховані честь і гордість західного лицарства».
27 травня 1199 року на престол Англії зійшов молодший брат Річарда 32-літній Джон, 17 років правління якого пройшли у неперервних війнах з Філіпом ІІ Августом і привели до втрати ним не лише Нормандії, але й майже всіх континентальних володінь Англії.
Коментарі
Дивіться також
• Річард Плантагенет — король Англії, 1189
• Смерть Фрідріха I Барбаросса, 1190
• Полонення Річарда Левове Серце, 1194
• Сходження на престол Джона Безземельного, 1199