У лютому 1610 року, в розпал Смутного часу, який у Московському царстві почався з виступу Лжедмитрія I, налякані селянськими бунтами бояри уклали договір з польським королем і великим князем литовським Сигізмундом III про сходження на московський престол 15-річного королевича Владислава. Після поразки 4 липня 1610 року військ царя Василя Шуйського у битві при Клушині на Смоленщині від армії Речі Посполитої боярський уряд — Семибоярщина — усунув Шуйського з престолу і визнав Владислава московським царем. Однак він так і не прибув до Москви на коронацію, і через півроку після повалення у жовтні 1612 року лояльного Польщі боярського уряду новим московським царем Земський собор обрав 16-річного Михайла Федоровича Романова.
Це стало переломним моментом Польсько-московської війни, яка тривала з 1609 року, — не маючи змогу завершити її остаточною перемогою, проте утримуючи під своїм контролем значну частину західних земель Московського царства, у грудні 1618 року Річ Посполита уклала з ним Деулінське перемир'я тривалістю 14,5 років, за яким до Речі Посполитої відходили Смоленська, Чернігівська й Новгород-Сіверська землі, цар Михайло Федорович офіційно відмовлявся від титулів правителя Лівонії, Смоленська та Чернігова і визнавав за Владиславом Вазою титул «цар московський».
Остаточно від претензій на московський трон Владислав відмовився вже як король Речі Посполитої за Поляновським договором 1634 року, що завершив чергову Польсько-московську війну і підвердив умови Деулінського перемир'я, — на цей момент Польсько-литовська держава досягла свого максимального розміру, а територія Московського царства скоротилась до кордонів XV століття.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Взяття польсько-литовським військом Москви, 1610
• Деулінське перемир'я, 1619