Для європейців Тихий океан відкрив іспанський конкістадор Васко Нуньєс де Бальбоа, який восени 1513 року досягнув його східного узбережжя в районі Панамського перешийку. Назване ним Південним морем (Mar del Sur — іспанською), через сім років воно було підкорене португальцем Фернаном Магелланом, котрий першим з європейців перетнув його під час кругосвітнього плавання. Після штормів у 600-кілометровій протоці на півдні Американського континету, що сьогодні називається Магеллановою, води нового моря видались напрочуд спокійними, за що воно було назване Мирним або Тихим (Mar Pacifico), хоча до XVIII століття багатьма картографами часто називалось і Магеллановим.
На цей час вже було очевидним, що водні простори на захід від Америки насправді є не морем, а гігантським океаном, що на півдні омиває ще невідкритий материк. У пошуках таємничої Південної землі Тихий океан активно досліджувався, здебільшого іспанцями або португальцями на службі короні Кастилії, котра практично монополізувала водний шлях з Атлантики через Магелланову протоку. Ними були відкриті архіпелаги Піткерн і Вануату, протока між Австралією та Новою Гвінеєю і численні полінезійські острови в південній частині океану. У пошуках Невідомої Південної землі, починаючи з XVII століття, його південно-західна акваторія стала активно освоюватися і голландцями, які відкрили Австралію, Тасманію і Нову Зеландію.
У 1676 році викладач математики і навігатор-любитель Арент Роггевен з Міделбурга подав до нідерландської Вест-Індської компанії проект з пошуку нового шляху до Невідомої Південної землі з Атлантики, оминаючи Магелланову протоку. Він був відхилений практично розореною після втрати Нових Нідерландів у Північній Америці і бразильських володінь у Південній компанією і залишався нереалізованим до 1717 року, коли за його втілення взявся син Арента Роггевена. На цей раз проект зацікавив керівництво Вест-Індської компанії — за плечами 58-річного нотаріуса Якоба Роггевена була багаторічна служба на конкуруючу, Ост-Індську, компанію у її штаб-квартирі в Батавії (нині — Джакарта, Індонезія), і загалом успішні справи самої Вест-Індської компанії, яка після реорганізації займалась работоргівлею у Західній Африці.
1 серпня 1721 року експедиція з трьох кораблів "Аренд", "Тінховен" і "Африканський Галей" та командою з 223-х чоловік відплила з Амстердама. Проминувши Фолклендські острови, які Роггевен, не знаючи, що це саме вони, назвав Південною Бельгією, він продовжив шлях на південь, 21 грудня увійшов у протоку Ле-Мер, де течією флотилію віднесло на широту 62°30', і, оминувши мис Горн, 24 лютого 1722 року досягнув архіпелагу Хуана Фернандеса в Тихому океані біля берегів Чилі.
17 березня експедиція вирушила на захід і на Великдень 5 квітня 1722 року прибула до острова Рапа-Нуї, названий Роггевеном на честь свята островом Пасхи. Голландців вразили величезні, понад 10 метрів, кам'яні статуї, що задрапіровані довгими смугами матерії стояли вздовж моря. Зустріч з тубільцями, яких на узбережжі зібралось близько 2-3 тисяч, вийшла недружелюбною і в ході конфлікту голландцями було застрелено кількадесят чоловік.
Вирушивши далі, експедиція Роггевена відкрила острови Туамоту і Товариства (нині — Французька Полінезія), чотири острова архіпелагу Самоа, біля якого "Африканський Галей" розбився об підводні камені. Біля острова Макатеа з архіпелагу Туамоту голландці знову обстріляли туземців, що зібрались на узбережжі, після чого зав'язався бій, в результаті якого загинуло десять членів експедиції. Продовживши плавання, 10 вересня 1722 року вона кинула якір у Батавії, де негайно разом із суднами була затримана представниками голландської Ост-Індської компанії за порушення монополії на торгівлю. Звільнений у листопаді з-під арешту, Якоб Роггевен був примусово відправлений до Голландії, куди прибув 11 липня 1723 року. Після тривалих судових процесів між Ост-Індською і Вест-Індською компаніями Роггевен отримав належні виплати для себе і членів експедиції, після чого повернувся до рідного Міделбурга, де й помер 31 січня 1729 року.
Втрачений під час арешту щоденник Якоба Роггевена був віднайдений лише в 1836 році в архіві Вест-Індської компанії і був опублікований через два роки, ставши першим вагомим документом, що описував подробиці його експедиції. На цей час острів Пасхи вже належав Перу, куди у 1862 році в якості рабів було вивезено кілька тисяч острів'ян. Після активного міжнародного втручання рапануйці були репатрійовані на батьківщину, однак через хвороби, в основному туберкульоз і віспу, додому за кілька років повернулося лише 15 чоловік. Через інфекційні хвороби чисельність населення Рапа-Нуї почала різко скорочуватись і в 1877 році склала 111 осіб, з яких лише 36 були тубільцями.
Після перемоги в Тихоокеанській війні 1879—1883 років, у 1888 році острів Пасхи був анексований Чилі, у складі якого він знаходиться й до сьогодні. У 2017 році на його території проживало майже 7,8 тисяч чоловік, 60% яких складали нащадки корінного населення. Створений у 1935 році Національний парк Рапа-Нуї, що займає більшу частину острова, у 1995 році став об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО.
Коментарі
Дивіться також
• Відкриття Австралії, 1606
• Відкриття Нової Зеландії, 1642
• Відкриття Антарктиди, 1820
• «Втрачене місто» Мачу-Пікчу, 1911