До кінця ХІІ століття землі сучасних Литви, Латвії та Естонії лишалися віддаленою варварською периферією цивілізації. Їх народи робили лише перші кроки на шляху до створення власних держав, тож вони стали легкою здобиччю спершу варягів, а потім і русів, що обкладали їх даниною. Хрестові походи західноєвропейських лицарів на землі балтських та фінських народів, які розпочалися на рубежі ХІІ-ХІІІ століть, хоч і велися під гаслом християнізації, на відміну від завойовницьких походів русів супроводжувалися не лише насильницькою християнізацією, але й колонізацією території і зміною звичного соціального та економічного устрою місцевих племен. До того ж часто траплялося, що псковські та новгородські дружини брали участь у завойовницьких походах хрестоносців, як це було, наприклад, влітку 1236 року, коли військо Ордену мечоносців (Лівонського), до якого приєдналися кілька сотень псковичів та новгородців, зазнало нищівної поразки від жемайтів та земгалів біля Сауле. Внаслідок цієї поразки Орден мечоносців було ліквідовано, а його майно та нечисленні вцілілі лицарі влилися до складу більш могутнього Тевтонського ордену, утворивши його Лівонське ландмейстерство.
Не менш складною була ситуація і по руський бік кордону. Республіка у Новгороді налічувала вже понад 100 років, тож князя тут запрошувало новгородське віче, і він, на відміну від інших земель Русі, лише очолював новгородське військо, а головою Новгородською республіки вважалися архієпископ або посадник. Різні боярські партії змагалися за владу і ця боротьба часто призводила до вигнання старих та запрошення нових князів. В залежності від Новгородської республіки у той час перебував Псков, бояри та купці якого вже тоді змагалися за більшу незалежність від Новгороду. В 1233 році новгородцям вдалося вигнати з Пскова князя Ярослава Володимировича, який у протистоянні з Новгородом спирався на підтримку Ордену. Послаблення династії смоленських Ростиславичів після поразки на Калці, привела до того, що замість них у Новгород стали запрошувати володимиро-суздальських Юрійовичів — спершу Ярослава Всеволодовича, а потім його сина Олександра Ярославича, який через кілька десятиліть після смерті отримав прізвисько Невський.
Поразка володимиро-суздальських князів від монголів та розорення їх володінь, а також вкрай нестабільна політична ситуація у Новгороді зумовили утворення коаліції, до якої увійшли Тевтонський орден, Данія, котра володіла землями сучасної Північної Естонії, а також дружина князя Ярослава Володимировича, що прагнув звільнити від новгородців Псков. Цієї мети союзники досягли наприкінці 1240 року здобувши Ізборськ, а потім і Псков, який сам відкрив їм ворота. У цей же час у Новгороді відбувся черговий переворот, і Олександра Ярославича вигнали з міста. Лише коли в 1241 році лицарі захопили сусідню фортецю Копор'я, новгородці запросили Олександра назад. Звільнивши Копор'я, він разом із суздальською дружиною брата Андрія Ярославича взимку 1241/1242 років вибив Ярослава Володимировича та лицарів зі Пскова, знову приєднавши Псковську республіку до Новгорода.
Новгородські джерела повідомляють про значні втрати з боку Ордену — загинуло понад 400 німців, незліченна кількість чуді (місцеве латиське та естське ополчення), 50 німців потрапили у полон. Лівонська римована хроніка дає інші цифри: Орден втратив 20 лицарів вбитими та 6 полоненими. Утім, така різниця має своє пояснення, адже кожного лицаря супроводжували зброєносці та озброєнні слуги, з військом йшли найманці, тож новгородський літописець порахував не лицарів, як орденський хроніст, а "німців" — усю важко озброєну кінноту та піхоту, яка відрізнялася від легкоозброєного ополчення "чуді".
За кілька місяців Тевтонський орден та Новгород підписали мирну угоду, яка фактично закріпила довоєнний статус-кво. Наступні два з половиною століття, періоди миру і торгівлі між Новгородом і Лівонією перемежовувалися періодами війн, поки наприкінці XV століття Новгородська республіка не була завойована великим князем московським Іваном III.
Битва на Чудському озері, одна з багатьох прикордонних сутичок, що тривали протягом кількох століть з початку хрестоносної експансії на землі балтійських і фінських народів, які мешкали на території нинішніх держав Балтії, що раніше перебували в залежності від Русі — Полоцького князівства та Новгородської республіки, під пером російських істориків з часом перетворилася чи не на вирішальне зіткнення двох цивілізацій, — яке визначила вектор розвитку народів Східної Європи. У той же час, перші повідомлення історичних джерел про "Льодове побоїще", датуються лише 80-ми роками ХІІІ століття ("Житіє Олександра Невського"), а його описи в літописанні Новгорода і Пскова, як і в хроніках Лівонського ордену, — XIV століттям. І все ж, нехай вони і не записані сучасниками і очевидцями битви та подій що їй передували, завдяки критичному порівнянню його описів в історичних джерелах Новгорода, Пскова, Лівонії історики сьогодні можуть відновити його обставини з досить високим ступенем достовірності.
Якщо говорити про поворотний момент в історії цього регіону, ним швидше стало московське завоювання, а не рядова битва на березі Чудського озера. Втім, починаючи з Петра I, який переніс мощі Олександра Невського в новозбудовану столицю на берегах Неви, ця битва обростала освяченими державою міфами, втіленими на екрані у класичному фільмі Сергія Ейзенштейна "Олександр Невський" 1938 року.
Сьогодні день перемоги Олександра Невського в битві на Чудському озері офіційно відзначається в Росії як "День військової слави Росії". Правда, і тут не обійшлося без курйозу — при установці свята дату юліанського календаря перерахували на григоріанський з двома помилками: додали 13 днів (як для дат ХХ, а не ХІІІ століття) замість 7 (тому це свято й відзначається 18 квітня і забули, що для дат до введення Григоріанського календаря перерахунок дат робити не треба.
Коментарі
Дивіться також
• Тевтонський орден, 1191
• Смерть Олександра Невського, 1263
• Битва під Ашераденом, 1279
• Битва на Синіх Водах, 1362
• Грюнвальдська битва, 1410
• Занепад Тевтонського ордену, 1466
• Закінчення Московсько-новгородської війни, 1471
• Падіння Лівонського ордену, 1561