Никифор III Вотаніат з кападокійської династії Фоків прийшов до влади у 1078 році в результаті заколоту проти імператора Михайла VII Дуки, за правління якого турки-сельджуки захопили більшу частину Малої Азії. З їх підтримкою Никифор захопив Нікею, де проголосив себе імператором, а згодом і Константинополь, де його підтримало духовенство і знать. Бажаючи узаконити узурпацію влади, він намагався влаштувати одруження з матір'ю свого поваленого попередника Євдокією Макремволітіссою, котра вже 7 років як була черницею, і Никифор III одружився з її невісткою, жінкою свого попередника, Марією Аланською (дочкою грузинського царя Баграта IV), а Михайло VII Дука був змушений постригтись у ченці і відправитись у Студійський монастир. Умовою їх шлюбу стала обіцянка Никифора III оголосити спадкоємцем престолу Костянтина Дуку, сина Марії і Михайла VII Дуки.
Після коронації 3 квітня 1080 року Никифор III розправився з намісником Діррахія (нині — Дуррес, Албанія) Никифором Врієннієм-старшим, ще одним заколотником, який свого часу також виступив проти імператора Михайла VII Дуки, а також із його союзником полководцем Никифором Васілакі. Обидві перемоги над самороголошеними імператорами здобув 23-річний доместик західних схол (головнокомандувач армії на Балканах) Олексій Комнін, який був винагороджений титулом севаста (грецький аналог латинського титулу август).
Утвердившись у владі, 79-літній і бездітний Никифор III Вотаніат змінив рішення передати престол пасинку Костянтину Дуці, призначивши спадкоємцем свого племінника. Це спонукало його дружину вступити у змову з Анною Далассіною, матір'ю Олексія Комніна і його брата Ісаака, дукса (військового правителя) Антіохії, одруженого із сестрою Марії Іриною Аланською. За посередництва Анни імператриця Марія таємно усиновила на 5 років молодшого за себе Олексія, і коли взимку 1081 року турки-сельджуки оволоділи містом Кізик на південному узбережжі Мармурового моря й Олексій отримав наказ імператора виступити проти них, він разом з братом відправився у Фракію, де військами був проголошений імператором.
Олексія Комніна підтримав брат попереднього імператора цезар Іоанн Дука, його зять полководець Георгій Палеолог і в кінці березня вони на чолі війська, зібраного з найманців європейських фем і турків-сельджуків, підступили до Константинополя. Не маючи достатньо сил взяти місто штурмом, були підкуплені німецькі найманці, що охороняли Адріанопольські ворота, через які 1 квітня 1081 року війська заколотників увірвались в столицю, котру піддали грабунку. Направлений проти них флот також перейшов на бік Олексія Комніна, і Никифор III Вотаніат за посередництва патріарха Константинополя Косьми I Єрусаліміта, який три роки перед тим коронував його на престол, погодився на переговори про добровільне зречення престолу.
Після відмови Олексія Комніна бути усиновленим Никифор III Вотаніат зрікся влади, і 4 квітня 1081 року в соборі св. Софії Косьма коронував Олексія Комніна на престол Візантійської імперії. Його співправителем був оголошений семилітній Костянтин Дука, який невдовзі був заручений із дочкою Олексія I Комніна Анною. Він мав стати спадкоємцем престолу Візантії, однак втратив таку перспективу з народженням у 1087 році у Олексія I сина Іоанна.
8 травня 1081 року з патріаршого престолу був усунутий Косьма Єрусаліміт, на зміну котрому прийшов Євстратій, людина позбавлена політичних амбіцій і повністю лояльна до імператора. Він не заперечив проти експропріації творів мистецтва і церковних скарбів, вилучених для переплавки у золото і оплати візантійської армії, що виступила проти норманського завойовника візантійських володінь в Італії Роберта Гвіскара. Після трьох поспіль поразок у 1081-82 роках від повного розгрому Олексія Комніна врятував напад на Італію імператора Священної Римської імперії Генріха IV, допомога Венційської республіки і смерть Гвіскара у 1084 році.
Повернувши свої завоювання на Балканах, в 1091 році Олексій Комнін здолав печенігів, після чого домігся миру з Конійським султанатом, у якого в 1097-99 роках силами учасників Першого хрестового походу відвоював практично всю західну частину Малої Азії аж до Сирії, а також острови Родос і Хіос. В останні роки свого правління він успішно вів війну проти київського князя Володимира Мономаха, мир з котрим Візантією був укладений лише по смері Олексія Комніна 15 серпня 1118 року і сходження на престол його сина Іоанна II.
Реформи, проведені Олексієм Комніном за майже 40 років його правління, зокрема у фінансовій і військовій сфері, дозволили вивести Візантію з глибокої кризи, значною мірою відновити і зміцнити її володіння на Балканах та Малій Азії, а започаткованій ним династії — протягом наступного століття відродити культурне і військове домінування Візантії у Середземномор'ї. Т. зв. Комнінське відродження завершилось зі смертю в 1180 році Мануїла I, внука Олексія I, — країну знову поглинули міжусобні війни за престол і в 1204 році, після захоплення Константинополя учасниками Четвертого хрестового походу Візантійська імперія розпалась на кілька держав, а Комніни, так і не зумівши відновити владу над Константинополем після падіння Латинської імперії, правили Трапезундською імперією до її знищення турками в 1461 році.
Коментарі
Дивіться також
• Феодосій Флавій — імператор Сходу, 379
• Ірина Афінська — імператриця Візантії, 797
• Імператор Костянтин VII Багрянородний, 913
• Перший хрестовий похід, 1095
• Сходження на престол Олексія V Дуки, 1204