У середині восьмидесятих група активістів за права людини звернулась до уряду Нідерландів з проханням надати законодавче право одностатевим парам вступати у шлюб. В 1995 році в парламенті була створена спеціальна комісія з цього питання, яка завершила свою роботу за три роки і зробила висновок, про необхідність розширити законодавство у сфері сім'ї та шлюбу. У вересні 2000 року відповідний законопроект був розглянутий в голландському парламенті.
Закон, що дозволяв одностатеві шлюби був підтриманий палатою представників 109-а голосами проти 33-х; верхня палата парламенту схвалила його 19 грудня 2000 року 49-а голосами проти 26-и. Лише християнські партії, які складали меншість у парламенті, не підтримали законопроект; втім, після 2006 року, коли Християнсько-демократична партія стала найбільшою партією в коаліцію, вона не виявили намір скасувати закон.
Закон, в якому затверджено, що "шлюб може бути укладений двома людьми різних або тієї ж статі", набув чинності 1 квітня 2001 року; єдиною правовою відмінністю від гетеросексуального шлюбу є вимога, що дитина, народжена в одностатевому шлюбі, не набуває батьків автоматично, — матір'ю дитини може бути лише біологічна жінка, а батьком — біологічний чоловік (якщо це не випадок донорства сперми). У той же день чотири одностатеві пари одружились в мерії Амстердама. Нідерландська протестантська церква дозволила місцевим релігійним громадам самим вирішувати чи вінчати подібні пари.
До червня 2005 року в Нідерландах було зареєстровано більше 6600 одностатевих шлюбів. Станом на 2013 рік десять країн світу (Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Канада, Данія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Португалія та Швеція) законодавчо зрівяли права учасників гетеро- і гомосексуальних шлюбів; ще 13 європейських країн законодавчо закріпили права гомосексуальних пар у цивільному союзі.