Політичною причиною повстання була боротьба між династією Гогенштауфенів, які правили Німеччиною, північною Італією та Сицілією, і Папською державою у центральній Італії. Папська область вважалась частиною Священнної Римської імперії, однак у 1245 році папа Інокентій IV спробував організувати в Німеччині повстання проти Фрідріха II Гогенштауфена. По смерті останнього папа продовжив протистояння із сином Фрідріха Манфредом, який посів Сицилійський престол по смерті свого зведеного брата Конрада IV як регент його малолітнього сина Конрадіна. Це рішення не було визнано папою римський, який у липні 1254 року відлучив Манфреда від церкви. Згодом анафему було знято і Манфреда було визнано королівським намісником.
Після чуток про смерть Конрадіна у Німеччині знать та представники міст Сицилійського королівства запросили Манфреда стати новим королем. Коронація відбулася 10 серпня 1258 році у Палермо. Втім Олександр IV, спадкоємець померлого Інокентія IV, не визнав його королем.
Після смерті у 1261 році папи Олександра IV його наступники — Урбан IV та Климент IV — продовжили боротьбу з Манфредом, який на той час контролював практично всю центральну Італію. Вони запросили Карла, графа Анжуйського з бічної гілки дому Капетингів, передавши тому корону Сицилії. Після ряду перемог і загибелі самого Манфреда у 1265 році Карл Анжуйський став королем Сицилії. У 1268 році Конрадін, який на той час досяг повноліття, виступив проти нього, але зазнав поразки і був страчений — Священна Римська імперія втратила останнього представника імператорського дому Гогенштауфенів.
Карл Анжуйський розглядав Сицилію як плацдарм для завоювання Константинополя і повалення візантійського імператора Михайла VIII Палеолога. Перенісши столицю королівства у Неаполь, він позбавив місцевих вельмож політичного впливу, обклав Сицилію значними податками, натомість роздавши багато сицилійських земель разом із селянами французьким, провансальським та неаполітанським феодалам. Крім того на сицилійський престол заявив зять Манфреда Педро III, король Арагону і Валенсії, а Михайло Палеолог всіляко сприяв протистоянню сицилійських вельмож і Карла.
Повстання 30 березня 1282 року отримало свою назву від вечірньої молитви, яка знаменувала всенощну на Великдень у церкві Святого Духа в Палермо: із-за побутового конфлікту сицилійці, що зібрались на свято, напали на групу французів і вбили їх; місто охопив стихійний бунт і всі французи, яких виявляли за мовною ознакою, протягом дня були вбиті, включаючи жінок, дітей і духівництво. Ця новина поширилася на інші міста Сицилії — за півтора місяця було вбито півтори тисячі французів і король Карл втратив контроль над островом.
Після того, як папа римський відмовив проханню повстанців на статус вільної комуни, острів'яни звернулись до Педро III Арагонського, чия дружина Констанція, дочка Манфреда, правнучка Генріха VI, була єдиним живим спадкоємцем Фрідріха II. Флот Педро III прибув до Сицилії 30 серпня і 2 вересня зайняв Палермо. 4 вересня на підставі одностайного схвалення народу Педро III був коронований на сицилійський престол як Педро I Сицилійський.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН