Зведений в імператори вбивцями Коммода, Пертинакс, син торговця дровами з Лігурії, став першим правителем Римської імперії з вільновідпущенників. Отримавши хорошу освіту, він свого часу був викладачем граматики, але згодом розпочав кар'єру військового. Відзначившись у роки Парфянської війни як префект IV Галльскої когорти в Сирії, в кінці 160-х років Пертинакс був призначений трибуном у Британії, потім — прокуратором Дакії, а в роки Макроманської війни як командувач всієї римської кінноти брав участь у звільненні провінцій Реція (нинішня Швейцарія) і Норік (сучасна Австрія). За участь у цій кампанії в 175 році Пертинакс удостоївся звання консула-суфекта, був намісником в Мезії і Дакії, а в роки правління імператора Коммода — намісником у Сирії, Британії і проконсулом Африки.
Повернувшись в Італію в 189 році, 62-річний Пертинакс був призначений префектом Риму і завдяки протекції імператора 1 січня 192 року отримав повноваження консула. Цей рік став критичним для Коммода — через недолуге правління намісників були розорені Іспанія і Галлія, країна переживала бунти плебсу, як ніколи були поширені корупція, продаж посад і доносительство. Розправи за безпідставними звинуваченнями над сенаторами і загальна зневага до римської еліти марнославного Комода викликали невдоволення навіть людей з його близького оточення, і 31 грудня 192 року він був убитий в результаті чергової змови.
Наступного дня сенат оголосив Коммода "ворогом народу" і прихильно поставився до проголошеного преторіанською гвардією імператором Публія Гельвія Пертинакаса, який отримав титул «батька вітчизни». Влада нового правителя Римської імперії трималась на легіонах під командуванням Клодія Альбіна на північному заході, братів Северів на дунайському кордоні, Песценнія Нігера на сході і преторіанцях Квінта Емілія Лета, який зберіг посаду префекта преторія. Пертинакс першим серед принцепсів відділив особисту власність від імператорського фіску, скоротив придворний штат, роздав покинуті власниками землі, звільнивши бажаючих їх обробляти від податків на 10 років, повернув із заслання засуджених Коммодом, все майно котрого було розпродано, а гроші роздані солдатам.
Однак невдовзі Пертинакс втратив підтримку преторіанців, не зумівши виплатити їм всієї обіцяної винагороди і обмеживши їх свавілля щодо цивільниого населення. Йому вдалось придушити заколот у лютому, коли була здійснена спроба звести в імператори консула Квінта Помпея Сосія Фалькона, але виявився безсилим, коли його зрадив префект преторія Лет, — 28 березня 193 року кількасот преторіанців увірвались до імператорського палацу і вбили Пертинакса, якого самі ж звели на трон 87 днів перед тим. Того ж дня новим правителем Римської держави був проголошений сенатор Дідій Юліан, який фактично купив імператорський титул обіцянкою виплатити кожному преторіанцю по 25 тисяч сестерцій.
Владу Дідія Юліана не визнали колишні соратники Пертинакса — заручившись підтримкою командуючого римськими легіонами в Британії Клодія Альбіна, проголошений 9 квітня своїми військами імператором Септимій Север рушив з Паннонії в Італію. Він захопив Равенну, розбив вислану йому назустріч преторіанську гвардію і під загрозою захоплення Риму сенат був змушений визнати його імператором, а Дідія Юліана засудити до страти — 1 червня той був убитий на 64-й день свого правління. Вступивши в Рим, Септимій Север розпустив преторіанців, організувавши замість них гвардію з добірних солдатів власних легіонів, і виступив проти легата Сирії Песценнія Нігера, проголошеного імператором в кінці квітня сирійським легіонам. Маючи у підпорядкуванні лише три легіони, восени Песценній Нігер зазнав поразки у битві біля Кізіка на південному узбережжі Мармурового моря, у грудні — біля Нікеї, і вимушено відступив до Кілікії, де й був остаточно розбитий в травні 194 року в битві біля Ісса. Сам Песценній Нігер був схоплений і вбитий при спробі втекти до Парфії, а його була голова доставлена до Риму.
Восени 194 року проти Септимія Севера виступив його колишній союзник Клодій Альбін — як намісник Британії він свого часу по смерті Дідія Юліана також був проголошений військами імператором, однак підтримав намісника Паннонії, який його усиновив і наділив титулом цезаря. В умовах, коли після підкорення Сирії, Єгипту і Малої Азії Север був близьким до абсолютної влади над усією імперією, Альбін заручився підтримкою намісника Тарраконської Іспанії Луція Новія Руфа, проголосив себе імператором і, переправившись з військом через Ла-Манш, зайняв усю Галлію. Отаборившись в Лугдунумі (нині — Ліон, Франція), він почав підготовку до походу в Італію, однак був випереджений Севером, котрий сам перейшов Альпи: у вирішальній битві 19 лютого 197 року під стінами Лугдунума зійшлось кількасот тисяч чоловік, британські легіони були розбиті, Клодій Альбін був убитий, а його голову також було відправлено до Риму для науки іншим узурпаторам. Його родину спідкала така ж доля як і сім'ю Песценнія Нігера, — дружина й діти були вбиті за наказом Севера.
18-річне правління Септимія Севера, під час якого він спирався на армію, ознаменувалось низкою реформ, направлених на абсолютизацію влади імператора і зменшення ролі сенату. Мілітаризація держави вимагала збільшенням податків, що привело до поступового економічного спаду, і в III століття Римська імперія увійшла у стані економічної й політичної кризи, результатом якої стала чергова громадянська війна, коли після смерті останнього з династії Северів з 235 по 268 рік в країні змінилось 29 імператорів і країна почала втрачати контроль над частиною своїх володінь.
Коментарі
Дивіться також
• Нерва — перший «хороший імператор», 96
• Імператор-філософ Марк Аврелій, 161
• Убивство імператора Коммода, 192
• Тетрархія Діоклетіана, 293