У лютому 1936 року партії Народного фронту, що об'єднував ліві та лівоцентристські сили, перемогли на виборах у парламент і створили республіканський уряд Іспанії. Представники правих сил і військового командування на чолі з генералом Франко почали готувати військовий переворот. Використовуючи як привід убивство поліцією депутата-монархіста Сотело, заколотники після спеціального кодового заклику однієї з радіостанцій міста Сеута — «Над усією Іспанією безхмарне небо» — розпочали 17 липня 1936 року заколот в Іспанському Марокко та на Канарських островах, а 18 липня — в самій Іспанії.
Заколот досить швидко було придушено, але уряди Німеччини, Італії та Португалії одразу надали військову допомогу націоналістам та надіслали своїх вояків та інструкторів до Іспанії.
Громадянська війна й воєнна інтервенція третіх країн в Іспанії викликали широкий резонанс у світі, і у вересні 27 європейських країн вирішили обрати політику невтручання у внутрішні справи Іспанії. Згодом до них приєднались і США. Радянський Союз в числі інших держав увійшов у «Міжнародний комітет з питань невтручання у справи Іспанії». Однак вже у жовтні в іспанському порту Картахена почалось вивантаження перших радянських винищувачів, а в Аліканте прибули радянські військові інструктори і пілоти. На початку листопада перші танки і літаки з Радянського Союзу взяли участь у боях біля столиці Іспанії у дні атаки заколотників на Мадрид.
Отримавши від уряду Іспанії 510 тонн золотого запасу країни, СРСР з жовтня 1936 року надав республіканцям велику військову і фінансову допомогу: відкрив кредит у 85 млн карбованців, відправив до 500 тисяч тонн зброї та боєприпасів, направив до Іспанії близько 5 тисяч військовослужбовців; тисячі іспанських дітей, вивезених з Іспанії, на багато років знайшли собі притулок у Радянському Союзі.
У цей же час сили генерала Франко отримали військову допомогу Німеччини та Італії: з початком заколоту Гітлер відрядив до берегів Іспанії дві військові ескадри, Італія надіслала «Італійський легіон» і надала допомогу морським транспортом; за три роки війни Німеччина та Італія відрядили до Іспанії близько 90 000 своїх солдатів та офіцерів.
До квітня 1937 року війська Франко зайняли практично всю північну і західну частини Іспанії. У цей же час в Іспанській республіці спалахнула потужна політична криза, викликана суперечностями між іспанськими комуністами, підтримуваними СРСР і Комінтерном, соціалістами та крайньо лівою Робітничою партією марксистської єдності (РПМЄ). Крім того республіканському уряду довелось виступити проти військових формувань анархістів у Каталонії, що привело до відставки уряду Іспанії — у травні його очолив ставлеником комуністів. Все це ослабило республіканські війська на фронтах боїв з націоналістами — у червні війська Франко та італійські добровольці захопили столицю басків Більбао.
Після короткочасного вдалого контрнаступу республіканців у липні, у жовтні республіканські війська втратили Астурію. До кінця 1937 року стала очевидною перевага націоналістів у війні. Франко мав у своєму розпорядженні добре навчені і організовані 350-тисячні збройні сили. Порядок панував і за межами армії в націоналістичній Іспанії: під страхом смертної кари були заборонені страйки і несанкціоновані мітинги. Але разом з тим, ціни і зарплати були заморожені, щоб не допустити інфляцію, яка стрімко прогресувала в республіці, — її головною проблемою залишалося погане функціонування економіки.
Показником кращої організації економіки на території режиму Франко було те, що їх песета на міжнародних біржах коштувала в 4-5 разів дорожче песети їх супротивників, хоча весь золотий запас Іспанії як і раніше належав республіці. Помітні були й дипломатичні успіхи франкістів. Більше 20 держав (у тому числі Угорщина, Польща, Бельгія, Ватикан) до кінця 1937 року визнали їх законною іспанською владою.
Поразка республіканців у битві за Теруель, де вони втратили 55 тисяч чоловік, остаточно підірвала віру більшості прихильників Іспанської республіки в свою перемогу. У березні 1938 року націоналісти зайняли весь Арагон і в грудні розпочали наступ на Каталонію, який завершився 26 січня взяттям в Барселони.
Хоча республіка все ще контролювала приблизно чверть Іспанії з більш ніж третиною її населення, фактично результат війни був зрозумілий. Це привело до заколоту в середовищі республіканських військових — 6 березня вони повалили уряд соціалістів, намагаючись домовитись з націоналістами про почесні умови здачі республіканських військ і відмови націоналістів від репресій. Після встановлення влади хунти в республіці фронт остаточно упав. 26 березня почався наступ націоналістів на Мадрид і, ніде не зустрівши опору, 29 березня вони увійшли в столицю Іспанії. 1 квітня режим Франко контролював всю територію Іспанії і урочисто оголосив про закінчення війни в Іспанії.
Громадянська війна обійшлася Іспанії в 450 тисяч загиблих (5% довоєнного населення): за приблизними підрахунками, загинуло 320 тисяч прихильників республіки та 130 тисяч націоналістів; кожен п'ятий загиблий став жертвою не власне військових дій, а політичних репресій по обидві сторони фронту. По закінченні війни країну покинули понад 600 тисяч іспанців. Диктатура Франко проіснувала до його смерті в листопаді 1975 року.
Коментарі
Дивіться також
• Марш на Рим, 1922
• Беніто Муссоліні — диктатор Італії, 1924
• Друга Іспанська Республіка, 1931
• Адольф Гітлер — канцлер Німеччини, 1933
• Громадянська війна в Іспанії, 1936
• Бомбардування Герніки, 1937