Влітку 1944 року основні сили армії і флоту США прорвали японську лінію оборони і захопили Маріанські острови, з яких 24 листопада розпочали перші масштабні авіанальоти на Японський архіпелаг. Проте вповні розгорнути програму бомбардувань не вдавалося через Іводзіму, невеликий острів, що знаходиться 1250 км південніше Токіо і на якому Японія збудувала потужну авіаційну базу і радарний пост, який в будь-яку погоду мав можливість сповіщати про наближення бомбардувальників США до Японських островів. Два летовища Іводзіми були базою для винищувачів і станцією заправки для японських літаків у бойових діях в районі Маріанських островів.
9 жовтня 1944 року головнокомандувач Тихоокеанським флотом США, адмірал флоту Честер Німіц, видав наказ про початок підготовки «Операції Детачмент» по завоюванню Іводзіми. У ній брали участь 5 експедиційних корпусів, які 16 лютого 1945 року наблизились до острова і розпочали його обстріл з корабельної артилерії. Порушивши наказ головнокомандувача Курібаясі Тадаміті, японські війська відповіли на бомбардування противника гарматами з гори Сурібаті і, завдавши серйозних пошкоджень частині американських суден, виказали місцезнаходження оборонних споруд чим викликали на себе прицільний вогонь лінкорів, який знищив практично всю основну артилерію гори. 19 лютого морська піхота США розпочали висадку на Іводзіму і до вечора висадили на острів 30 000 чоловік, зазнавши значних втрат людей і техніки.
21 лютого судна флоту США, що перебували біля берегів Іводзіми, зазнали нападу 32-х літаків камікадзе, які вивели з ладу два американських авіаносці. Наземний вогонь був неефективний проти японських підземних укріплень, тому морські піхотинці зачищали доти і бункери супротивника ручними гранатами і вогнеметами. 23 лютого на вершині гори Сурібаті на знак перемоги був встановлений прапор США. Серед шести солдатів, які підняли його, — старшим по званню був сержант морської піхоти 5 дивізії лемко-українець Михайло Стренк. Він, як і двоє інших з цієї шестірки, не повернувся з війни, загинувши через два тижні, 1 березня.
Після взяття Сурібаті битва за Іводзіму стала ще запеклішою — дивізії морської піхоти США просувались углиб острова зі швидкістю 10 м на годину, вогнеметами знищуючи підземні укріплення японців. Вночі бої тривали при освітленні острова авіацією і кораблями США. Надвечір 26 лютого було захоплено летовище Мотояма, яке за чотири дні було перебудоване і 4 березня на ньому приземлився перший бомбардувальник B-29, що зазнав пошкоджень під час нальоту на Токіо. Острів було підготовлено для допомоги у здійсненні широкомасштабних бомбардувань японських міст, однак опір японців був настільки сильним, що його ще упродовж десяти днів не могли подолати чисельно і технічно переважаючі сили американців.
У ніч з 25 на 26 березня була проведена остання контратака японців, яка завдяки своїй несподіваності завдала військам США значних втрат. Однак захисники острова полягли практично всі, включаючи генерала Курібаясі. Він вступив у бій попередньо скинувши з себе генеральські петлиці та ордени і урочисто спаливши військовий прапор, щоб не дістався супротивнику.
Під час битви за Іводзіму загинуло 20 703 солдат з японського контингенту з 20 933 чоловік, 216 були взяті в полон. Загальні втрати військ США становили 27 909 чоловік, серед яких 6 825 полягли у боях, а решта отримали поранення різного ступеню тяжкості. Битва за Іводзіму стала єдиною операцією японських збройних сил у війні на Тихому океані, у якій загальні втрати США перевищили їхні власні. Хоча битва за острів була закінчена, уцілілі сотні японських солдат все ще переховувались у підземних тунелях, і, не знаючи про перемогу противника, продовжували чинити поодинокий опір. Двоє останніх захисників острова капітулювали лише 6 січня 1949 року, через 4 роки після завершення операції.
Завдяки захопленню острова, США отримали ідеальне місце для авіаційної бази, яку можна було використовувати як проміжний пункт під час бомбардувань основних островів Японського архіпелагу. Вже у перших числах березня, після того як інженери відремонтували летовища, ескадрилії B-29 здійснили ряд нальотів на японські міста. 10 березня авіація США виконала бомбардування Токіо, 12 березня — бомбардування Наґої, а 13 березня — бомбардування Осаки.
По закінченню війни острів тривалий час знаходився під окупацією США. У 1960-х роках на Іводзімі була створена військова база збройних сил цієї держави, на якій зберігали ядерну зброю. Під тиском японського уряду, у 1968 році США повернули острів Японії і вивели з нього війська.
19 лютого 1985 року зусиллями відставних військових Японії і США на Іводзімі було проведено поминальну службу і церемонію примирення — «Возз'єднання Честі», на якій було присутньо 400 учасників битви.
Коментарі
Дивіться також
• Вступ США у Світову війну, 1941
• Битва за атол Мідвей, 1942
• Битва за Гуадалканал, 1942
• Битва в затоці Лейте, 1944
• Битва за Гуадалканал, 1942
• Ядерне бомбардування Хіросіми, 1945
• Капітуляція Японії, 1945
• Міжнародний трибунал для Далекого Сходу, 1948
• Мирний договір з Японією, 1951