Англо-французький договір, укладений у травні 1420 року в Труа, завершив черговий етап Столітньої війни, який склався для Франції вкрай невдало: після перемоги під Азенкуром англійцями була захоплена Нормандія, їх союзниками бургундцями — Париж, і, опинившись у безвиході, Карл VI Божевільний був змушений визнати Генріха V Ланкастера своїм спадкоємцем з правом передавати титул короля Франції своїм нащадкам. Одностайної підтримки у французькому суспільстві Труаська угода не знайшла: вона була категорично відхилена дофіном Карлом і партією «арманьяків», запеклих супротивників бургундського домінування при королівському дворі, які, посилаючись на відсутність Карла VI на церемонії ратифікації договору, стверджували, що угода в Труа була підписана всупереч волі французького короля.
На придушення непокірного Мелена, вірного дофіну, вже у червні відбула об'єднана англо-бургундська 20-тисячна армія під спільним командуванням Генріха V і герцога Бургундського Філіпа ІІІ Доброго, яка взяла місто після чотирьох місяців облоги. Розправившись з його захисниками, англійський король відбув до Парижа, де в якості регента провів важкий місяць в реорганізації адміністративного апарату і фінансів, і після Різдва разом з дружиною Катериною Валуа і братом Джоном Бедфордом повернувся до Англії, залишивши управління Францією своєму молодшому братові Томасу Ланкастеру, 1-му герцогу Кларенсу. Невдовзі Париж залишив і герцог бургундський Філіп Добрий.
Початок 1421 року був доволі спокійний: Північна Франція була під надійною опікою англійців і бургундців, а дофін Карл, який контролював міста і замки на ріках Марна, Ена і Уаза, всі землі на півдні за винятком Гасконі і місцевість уздовж рік Сени і Йони на південному сході від Парижа, після падіння Мелена особливої воєнної активності не проявляв, зайнявшись дипломатичною роботою. Посилаючись на т. зв. Старий франко-шотландський союз від 1295 року, дофін домовився з регентом Шотландії Мердоком Стюартом, 2-м графом Олбані, про військову допомогу й для транспортування шотландського корпусу зібрав кораблі у Франції та Іспанії. Згодом на його бік перейшов досвідчений барон де Монтгомері Жак д'Аркур сеньор де Нуаелль і де Веллі, з допомогою якого дофіністи оволоділи долиною нижньої Соми, від Ам'єну до морського узбережжя, перерізавши комунікації англійців з Фландрією.
У відповідь Томас Кларенс, слідуючи наказам Генріха V, в лютому здійснив шевоше в графства Майєн і Анжу, де тримала двір теща дофіна королева Іоланда Арагонська. Після цього в Берне у Нижній Нормандії він зібрав 4-тисячну армію, помічником у яку призначив талановитого військового Томаса Монтегю, 4-го графа Солсбері. З нею він рушив у рейд далі на південь, дістався до Алансона, а звідти — до Ле-Мана. Перейшовши ріку Юін, біля села Боже (нині Ле-В'єй-Боже) англійці зупинились на відпочинок.
Ледь дізнавшись про спустошливі рейди Кларенса, дофін Карл прийняв рішення знищити його військо. Посилена шотландцями 5-тисячна армія зібралася в Турі, де комадування над нею прийняли маршал Франції Жильберт Мотьє де Лафайєт та Джон Стюарт, граф Б'юкен і граф Вігтаун. Щоб перерізати англійцям шляхи відступу до Нормандії, вони вирішили йти до Ла-Флеша північніше Боже, до якого підйшли 21 березня 1421 року.
Зранку 22 березня маршал Лафайєт розпочав пошук позиції, яка б дозволила в разі поразки безперешкодно відступити, і після рекогносцировки на місці зупинився в Ла-Ланд-Шаль неподалік від Боже. У цей час герцог Кларенс перебував на відпочинкув Бофорті (нині Бофорт-ан-Валле), а його лучники-фуражири розсіялися околицями, грабуючи населення. На підході до Боже одна з таких груп неочікувано виявила невеличкий шотландський загін, частину якого взяла в полон. Бранців терміново відправили в на допит Бофорт. Дізнавшись про наближення армії дофіна, запальний за натурою герцог Кларенс, віддав наказ готуватись до бою. Прагнучи особистого тріумфу, подібного до перемоги при Азенкурі, він не став чекати повернення усіх лучників, і на чолі десь півторатисячного загону латників і кавалерії рушив назустріч супротивнику. На марші до нього приєдналися загони Джильберта Умфравілля і сера Джона Грея, які марно намагались відмовити Кларенса від негайного бою та ще й напередодні Великодня. «Якщо ви боїтесь, відправляйтесь додому і в церкву» — була відповідь марнославного брата англійського короля.
При наближенні Кларенса до Ла-Ланд-Шаля їх випадково побачив маршал Лафайєт, який віддав наказ заблокувати міст через ріку Куоньйон. Невеличкий загін шотландців і англійці прибули до нього одночасно і одразу вступили в бій. Шотландцям вдалося пробитися на іншу сторону моста, однак Кларенс з більшою частиною війська форсував ріку і, обійшовши шотландців з флангу, розсіяв їх ударом кавалерії.
Після першого успіху Кларенс, одягнутий в ліврею з лілеями і леопардами й герцогською короною на шоломі, вишикував своє військо на пагорбі біля Боже. Щойно побачивши франко-шотландців, він наказав атакувати їх, але вже у перші ж хвилини бою був поранений в обличчя шотландцем Джоном Свінтоном і добитий графом Б'юкеном. Опинившись у оточенні переважаючих сил супротивника, більшість англійців загинула, а решта шотландськими латниками була витіснена в розташоване поруч болото.
Лише надвечір до місця бою прибули лучники на чолі з графом Солсбері, які змусили франко-шотландців відступити. Після опівночі на полі бою були знайдені тіла Кларенса й інших загиблих командирів, повантаживши які на підводи, англійці ще до світанку відступили. У битві біля Боже вони втратили близько тисячі чоловік убитими, а графи Хантінгтон, Сомерсет, лорд Фіцволтер, Джон Грей, лорд Рус, потрапили в полон. Звістку про смерть свого брата король Генріх V зустрів холодно, заявивши, що якби той вижив, його все одно слід було б стратити за порушення наказу не йти у бій без підтримки лучників.
Втрати французів у битві при Боже невідомі.
Граф Б'юкен негайно сповістив про перемогу дофіна Карла, якому разом з листом відправив штандарт герцога Кларенса. Він був винагороджений сеньйорією Шатійон-сюр-Індра в Турені і посадою конетабля Франції.
Перемога при Боже підняла бойовий дух французів. З облоги Алансона на початку травня війська дофіна розпочали наступ на Нормандію, проте кампанія виявилась непідготовленою, і після висадки в Кале 10 червня 1421 року Генріха V з армією в 4-5 тисяч чоловік англійці розпочали активне завоювання французьких міст і замків, які все ще залишалися вірними дофіну.
Семимісячна облога Мо на Марні стала останнім успіхом Генріха V Ланкастера, який невдовзі несподівано помер, так і не зійшовши на престол Франції. Його брату Джону Бедфорду вдалось знищити франко-шотландську армію лише у серпні 1424 року у битві під Вернеєм, де оточені шотландці були практично вирізані англійськими латниками під крики «Кларенс! Кларенс! Кларенс!».
Коментарі
Дивіться також
• Англо-французький договір в Бретіньї, 1360
• Коронація Генріха V Ланкастера, 1413
• Битва під Азенкуром, 1415
• Облога Руана, 1418
• Англо-французький договір в Труа, 1420
• Облога Мо, 1421
• Смерть Генріха V Ланкастера, 1422
• Коронація Карла VII Звитяжного, 1429