Після перемоги Синхайської революції на півдні Китаю збори представників 17-ти повсталих провінцій 29 грудня 1911 року у Нанкіні обрали тимчасовим президентом ідеолога китайського націоналізму Сунь Ятсена, який вимушено знаходився за межами країни. Повернувшись на батьківщину із США, 1 січня 1912 року він проголосив створення Китайської Республіки і сформував тимчасовий уряд.
На Півночі влада й далі знаходилась в руках Айсіньгьоро Цзайфена, князя-регента при малолітньому імператорі Пу-Ї манчьжурської династії Цін, й спиралась на армію, цілком контрольовану її колишнім командувачем, а з 1911 року — прем'єр-міністром генералом Юань Шикаєм. Завдавши кілька поразок республіканцям і користуючись своїм виключним ситуативнм положенням, він спочатку усунув від влади Цзайфена, який вимушено передав регенство імператриці-вдові Лунгюй, далекій від політики тітці 6-річного імператора Пу-Ї, потім ізолював її навіть від формального прийняття рішень і домігся призначення на всі відповідальні адміністративні й військові пости вірних собі людей.
Ставши фактичним правителем Північного Китаю і маючи у своєму підпорядкуванні багатотисячну боєздатну і дисципліновану армію, Юань Шикай відмовився прийняти пропозицію революційного Півдня перейти на його бік, натомість під загрозою повномасштабної війни змусив його прийняти власні умови, — після тривалих переговорів в середині січня 1912 року уряд у Нанкіні погодився проголосити Юань Шикая президентом усього Китаю. Повідомлення про ці домовленості викликало протест цінської верхівки, однак коли армія устами 42 генералів 27 січня висловилась за ліквідацію монархії, 1 лютого імператриця Лунгюй надала Юань Шикаю право на ведення переговорів з Тимчасовим урядом Китайської Республіки про умови зречення Пу-Ї від влади. У сподіванні отримати важливі пости у майбутньому уряді пдтримку Юань Шикаю висловила і частина маньчжурської знаті.
Згідно з досягнутими домовленостями, 12 лютого 1912 року зрікся престолу імператор Пу-Ї, а 10 березня у Нанкіні у відставку подав тимчасовий президент Сунь Ятсен й того ж дня у Пекіні Юань Шинкай став президентом Китаю. Не змирившись із поразкою, послідовники Суня шляхом об'єднання з кількома дрібними революційними партіями у серпні створили нову партію Гоміньдан на чолі з Сунь Ятсеном, яка в січні 1913 року виграла вибори до Національної асамблеї, першого демократично обраного законодавчого органу в історії Китаю.
Протистояння між Гоміньданом і президентом привело до повстання у липні семи південних провінцій, яке за два місяці було придушено силами армії. У жовтні Юань Шинкай був обраний президентом на постійній основі, після чого оголосив Гоміньдан поза законом. У січні 1914 року він тимчасово призупинив роботу парламету, в травні оголосив про внесення поправок у тимчасову конституцію Китаю, які продовжили повноваження президента до десяти років. З початком Першої Світової війни і під загрозою японської окупації Юань Шикай інспірував проведення у провінціях референдумів, які висловились за поновлення у Китаї монархії, і 12 грудня 1915 року офіційно оголосив про свою згоду стати імператором.
Це, однак, не знайшло підтримки навіть у підконтрольній Юань Шинкаю армії — вже 25 грудня генерали Цай Е і Тан Цзіян оголосили незалежність провінції Юньнань. Вірні імператору війська не змогли придушити заколот, і у січні 1916 року про незалежність заявили командуючі армій у Ґуйчжоу, у лютому — в Гуансі. Загроза війни між Півднем і Північчю в умовах зовнішньої агресії, розкол в уряді і втрата підтримки армії змусили Юань Шинкая 22 березня зректись титулу, так і не провівши офіційну церемонію вступу на престол.
Відновлення республіки, однак, виявилось недостатньо для опонентів Юань Шинкая, які закликали до його відставки з поста президента, і до смерті 6 червня 1916 року останнього китайського імператора антиурядові виступи охопили більшість провінцій Південного Китаю. Президентом відновленої республіки став віце-президент генерал Лі Юаньхун, проти якого виступили як монархісти, так і республіканці. Це стало початком тривалої війни за поновлення конституційного ладу, яка тривала до 1927 року, коли гоміньданівська Національно-революційна армиія Чан Кайші здолала мілітаристів Півночі і об'єднала Китай, що стало завершенням воєнного періоду національної революції.
Юань Шинкай був похований у себе на батьківщині у місті Сянчен в провінції Хенань. Його могила була розграбована у 1928 році бійцями Народної Армії маршала Фен Юйсяна, яка в союзі з армією Чан Кайші вела бої із залишками прихильників колишнього імператора.
Коментарі
Дивіться також
• Синьхайська революція, 1911
• Партійна чистка Гоміньдану, 1927
• Незалежність Маньчжурії, 1932
• Китайська Народна Республіка, 1949
• Китайська Республіка Тайвань, 1949