Вранці 22 березня 1943 року поблизу міста Логойськ (Мінська область) при сутичці партизан з колоною 118-го карального батальйона були вбиті три поліцая, кулеметник роти СС і її командир. Під час переслідування партизан карателями були вбиті 26 жителів села Козирі, котрі саме в цей час займалисяч лісозаготівлею поблизу. Керівник спеціальної бригади СС Оскар Дірлевангер, дізнавшись, що серед загиблих від рук партизан був гауптштурмфюрер СС Ганс Вьольке, колишній чемпіон Олімпійських ігор в Берліні (штовхання ядра) і особисто знайомий з фюрером, а також те, що напередодні партизани ночували в селі Хатинь, наказав знищити село.
За наказом командира 118-го батальйону Костянтина Смовського (колишнього майора польської армії) поліцаї на чолі з начальником штабу батальйону Григорією Васюрою (колишній старший лейтенант Червоної Армії) зігнали всіх жителів села Хатинь в колгоспний сарай, обклали його соломою і підпалили. Тих, хто вибігав із пошкоджених вогнем дверей, розстрілювали поліцаї, що оточили місце страти. Того дня в Хатині згоріли заживо або були убиті 149 людей, з них 75 дітей молодше 16 років. Уціліти вдалось двом дівчатам, що втекли з охопленого вогнем сараю, і двом дітям, які поранені опинились під тілами дорослих; ще троє дітей змогли уникнути страти, сховавшись від облави у селі. Із дорослих жителів села живим лишився лише 56-літній Йосип Камінський. Він і його загиблий син послужили праобразом пам'ятника в хатинському меморіалі, зведеному в 1969 році.
Один із вцілілих хлопчиків загинув від пожежі в Оренбурзі в 1969 році; дві дівчини, що врятувались в Хатині, загинули в 1943 році у сусідньому селі Хворостені, також спаленому німцями. Всього у Білорусі в роки Другої світової війни було знищено 186 сіл, які так і не відродилися у мирний час.
За співробітництво із окупантами у 1952 році Григорій Васюра був засуджений на 25 років і вийшов на свободу в 1955-у по амністії. У 1986 році його судили знову — за участь у каральних операціях він був засуджений до розстрілу. Після того як більша частина українців 118 карального батальону, сформованого в 1942 році у Києві із вихідців із Західної України та полонених Червоної Армії, дезертирувала і перейшла на бік УПА, Костянтина Смовського заарештували і відправили в концтабір Дахау; після війни емігрував до США, де помер в 1960 році.
У 1944 році, вісля відступу німецьких війск з Білорусії, 118-й каральний батальйон був переведений у Францію, де у перший же день боїв практично у повному складі дезертирував і перейшов на бік французьких партизанів «макі». З нього був сформований 2-й український батальйон (1-й був український батальйон в складі французького руху опору був сформованй зі 102-го волинського карального загону). Після звільнення Франції обидва батальйони увійшли до французького Іноземного легіону, в складі якого воювали до кінця війни.
