Внаслідок короткої кровопролитної війни між ліворадикальним Військо-революційним комітетом у Севастополі та Штабом кримських військ, який об'єднував сили Ради народних представників Таврійської губернії та Директорії Кримської Народної Республіки, наприкінці січня 1918 року на всій території півострова була встановлена радянська влада та прокотилася перша хвиля червоного терору.
10-12 лютого (28-30 січня) 1918 року в Севастополі пройшов Надзвичайний з'їзд рад робітничих, солдатських депутатів та військово-революційних комітетів Таврійської губернії, учасники якого ухвалили рішення розпустити колишні губернські органи влади як такі, що "не висловлюють волю кримського народу", та скасувати всі міські думи й земства, створивши замість них відповідні радянські органи влади. Головним органом управління губернії став Таврійський Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) на чолі з Жаном Міллєром.
7-10 березня 1918 року в Сімферополі відбувся Перший (Установчий) з'їзд рад робітничих, солдатських, селянських, мусульманських і батрацьких депутатів, земельних і військово-революційних комітетів Таврійської губернії, на якому серед іншого був підтриманий нещодавно укладений радянською Росією Брестський мир, прийнято рішення про передачу сільськогосподарських землель у відання місцевих рад і обкладення буржуазії контрибуціями.
16 березня в Катеринославі (нині — Дніпро) почалася нарада представників більшовицької Української Народної Республіки Рад (УНРР), Донецько-Криворізької республіки (ДКР) та Криму, учасники якої обговорили перспективи створення "єдиної лінії оборони" проти німецьких військ. Було визнано за доцільне вести відкриту війну проти Німеччини лише губерніям, що входили до складу УНРР. Іншим, у тому числі Криму, належало неофіційно допомагати всіма засобами у цій війні, демонструючи водночас дотримання умов Брестського договору.
19 березня на засіданні ЦВК рад Таврійської губернії був ухвалений декрет про утворення Таврійської республіки рад робітничих, солдатських та селянських депутатів на території Таврійської губернії "у складі Сімферопольського, Феодосійського, Ялтинського, Євпаторійського, Мелітопольського, Бердянського, Перекопського та Дніпровського повітів". Таким чином, кримські більшовики включили до складу своєї республіки повіти Північної Таврії, на які претендували і УНРР і ДКР. Це викликало протест з боку уряду більшовицької України, а також невдоволення Москви.
Наступного дня з російської столиці з грошима та вказівками повернулися кілька кримських керівників, і у ніч з 21 на 22 березня 1918 року Таврійський ЦВК "переухвалив" своє рішення, проголосивши Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди (РСРТ) вже виключно у межах Кримського півострова в якості автономної частини Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР). На тому ж засіданні був обраний уряд РСРТ — Рада Народних Комісарів (РНК) на чолі з Антоном Слуцьким. Ані Конституція, ані державні символи республіки навіть не обговорювалися. Більше того, 28 березня Слуцький фактично скасував визначені тижнем раніше кордони РСРТ, а 6 квітня направив місцевим органам влади директиву: "за декретом Мелітопольський, Дніпровський і Бердянський повіти не увійшли до меж Республіки Тавриди, але… вони фактично входять до складу соціалістичної Республіки Тавриди". 11 квітня РНК Тавриди ухвалила рішення про відокремлення материкових повітів не визнавати.
22 березня 1918 року був опублікований декрет про створення РСРТ, а РНК Тавриди надіслала телеграми урядам Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії, Туреччини та США про визнання Брестського договору. Однак лише РСФРР 4 квітня офіційно визнала нову республіку.
У внутрішній політиці керівництво РСРТ дотримувалося концепції "воєнного комунізму", конфіскуючи великі земельні угіддя, націоналізуючи промислові підприємства та реквізувавши і вивізши до Росії 60 тис. тонн продовольства.
У зв'язку із наближенням німецьких, австро-угорських та українських військ до кордонів губернії, 28 березня в РСРТ була оголошена мобілізація, однак через брак компетентних кадрів, непорозуміння із керівництвом Чорноморського флоту в Севастополі і низькою дисципліною червоногвардійців налагодити ефективну оборону півострова не вдалося. Участь кримських матросів у боротьбі із кайзерівською армією на материковій Україні дала німецькому Генштабу формальний привід окупувати півострів. Претензії на Чорноморський флот висунула і Українська Народна Республіка.
18 квітня через Перекопський вал до Криму увірвалися частини 52-го корпусу Роберта Коша, 22 квітня через Чонгарський міст — частини Кримської групи Петра Болбочана. Напередодні майже всі урядовці РСРТ потрапили у полон до кримськотатарських повстанців під Алуштою і 24 квітня були розстріляні. Того ж дня українські війська визволили Сімферополь, 25 квітня — Бахчисарай. Кілька спроб контрнаступу "червоних" провалилися й 1 травня 1918 року німецькі війська увійшли у Керч та Севастополь, завершивши ліквідацію радянської влади в Криму.
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність радянської УНР, 1918
• Проголошення Донецько-Криворізької республіки, 1918
• Взяття Сімферополя українськими військами, 1918
• Махновська радянська республіка, 1919
• Падіння Галицької СРР, 1920
• Переможний наступ Червоної армії проти Врангеля, 1920
• Кримська автономія у складі радянської Росії, 1921