Повалення самодержавства в Росії дало поштовх легалізації різних політичних партій, створенню численних громадських організацій та їх об'єднань. 16 (3) березня 1917 року, щойно інформація про Російську революцію потрапила на сторінки київських газет, у приміщенні клубу «Родúна» у будинку по вул. Великій Володимирській, 42 зібрались багатолюдні збори представників українських партій та організацій, скликані з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) — міжпартійної громадсько-політичної організації, що постала у 1908 році і з того часу була на чолі українського громадсько-політичного життя.
На зборах обговорювалась ідея створення загальноукраїнського керівного центру, характер якого, принципи організації, завдання та програмні гасла викликали гостру кількаденну полеміку. ТУПівці, насамперед Людмила Старицька-Черняхівська, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, Андрій Ніковський, вважали, що ТУП сама має стати загальним об'єднуючим органом українських сил. Між тим представники українських соціалістів, зокрема Іван Стешенко та Дмитро Антонович наполягали, що має бути створена нова рада, до якої б увійшли представники від всіх українських організацій.
16 (3) — 20 (7) березня 1917 року в суперечках і консультаціях між представниками різних політичних, громадських, наукових, культурних і кооперативних осередків було узгоджено рішення про створення Української Центральної Ради, означення «українська» в якій мало підкреслювати національний характер об'єднання, яке відбулось на основі вимог територіальної автономії України, державної української мови та забезпечення прав національних меншин.
До тимчасового складу Центральної Ради увійшли представники Українського наукового товариства, Українського технічно-агрономічного товариства, Українського педагогічного товариства, Національного українського союзу, представники кооперативних, студентських організацій, робітництва, війська, українських соціал-демократів та інші. Ініціатори створення Ради — ТУПівці — не посіли в ній домінуючого становища, натомість українські соціал-демократи отримали значну кількість місць.
20 (7) березня 1917 року були обрані перші керівні структури Української Центральної Ради, що, фактично, й ознаменувало її створення як київської міської громадсько-політичної організації. Головою Ради заочно обрали визнаного лідера українського руху Михайла Грушевського, який на той час ще не повернувся із заслання з Москви. До складу президії увійшли також його заступники — Федір Крижанівський і Дмитро Дорошенко, товаришем (заступником) голови став Дмитро Антонович, писарем — Сергій Веселовський, скарбником — Володимир Коваль.
22 березня 1917 року Українська Центральна Рада прийняла свій перший документ — відозву «До Українського народу», яка починалася словами: «Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя після більш як двохсотлітнього сну. Уперше Український триддятиміліонний народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім'ї вільних народів могутньою рукою зачнеш собі сам кращу долю кувати».
З часом під впливом революційних подій Українська Центральна Рада перетворилась на лідера національно-визвольного руху, а після проголошення 20 (7) листопада 1917 року Української Народної Республіки виконувала роль вищого законодавчого державного органу. Вона розпущена гетьманом Павлом Скоропадським після державного перевороту 29 квітня 1918 року, а видані нею закони — скасовані.
Коментарі
Дивіться також
• З'їзд народів у Києві, 1917
• Українська Народна Республіка, 1917
• Проголошення IV Універсалу, 1918
• Падіння Центральної Ради, 1918
• Українська Держава Павла Скоропадського, 1918
• Створення Української Національної Ради, 1918
• Директорія УНР, 1918
• Помер Михайло Грушевський, 1934