Кримська область увійшла до складу України в 1954 році на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», який був затверджений 26 квітня того ж року законом «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», прийнятим Верховною Радою СРСР, із зміною відповідних статей Конституції СРСР. Підставою для таких дій стала постанова Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР», яка спиралась у своєму рішенні на «спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР». Одночасно з Кримською областю до складу УРСР увійшов також і Севастополь, що було закріплено в Конституції УРСР 1978 року.
У 1989 році депортація кримських татар, яка мала місце в 1944 році, була визнана Верховною Радою СРСР незаконною та злочинною і кримським татарам було дозволено повернутись на свою історичну батьківщину. 12 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР на підставі референдуму, проведеного 20 січня, прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки» в межах території Кримської області в складі Української РСР. На всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 54% жителів Криму (57% Севастополя) підтримали незалежність України.
Перша спроба відділення Криму від України була здійснена 5 травня 1992 року, коли кримська влада прийняла «Акт про проголошення державної незалежності Республіки Крим» в межах усього Кримського півострова та призначила проведення референдуму. 13 травня цей акт був визнаний Верховною радою України таким, що суперечить Конституції України, і 21 травня його було скасовано і Верховною радою Криму.
У 1994 році проросійські сили в Криму здобули перемогу на місцевих виборах і Парламент Криму прийняв постанову «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим», що повертала в дію Конституцію Криму в редакції від 6 травня 1992 року, згідно з якою, зокрема, «Республіка Крим входить у державу Україна і визначає з нею свої стосунки на основі Договору і угод», а також «самостійно вступає у стосунки з іншими державами та організаціями». Проте сподівання на підтримку влади Росії виявилися марними — ідучи на зближення із Заходом і намагаючись уникнути звинувачень у неоімперіалізмі, керівництво Росії висловилося однозначно негативно з приводу ініціативи кримського парламенту. Зіткнувшись з відсутністю фінансової та економічної основи для реальної автономії, керівництво Криму було змушене змиритись із зміною конституції Криму, здійсненою під тиском Києва, і ліквідувати пост президента. Офіційною причиною цього стала необхідність «приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України з метою забезпечення верховенства Конституції і законів України на всій її території та захисту державного суверенітету України».
Сепаратистські настрої поновились у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013 — лютому 2014 і досягли свого піку після усунення від влади президента України Віктора Януковича. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому міським головою проголошено громадянина Росії Олексія Чалого, а 27 лютого парламент та уряд Криму захопили невідомі озброєні люди, які вивісили над ними прапор РФ. Це, однак, не завадило депутатам Верховної ради Криму ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму.
1 березня самопроголошений голова Ради міністрів АР Крим Сергій Аксьонов звернувся до президента Росії посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. У відповідь того ж дня обидві палати Державної думи надали Володимиру Путіну згоду на введення російських військ в Україну. Після цього по всій території півострова відбулись масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів, підготовка до проведення яких розпочалась ще 20 лютого.
11 березня 2014 року Верховна Рада автономної республіки Крим і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і в порушення законів України призначили на 16 березня відповідний референдум. Попри призупинення рішення кримського парламенту Верховною Радою України, рішення Конституційного Суду України та позицію Ради безпеки ООН, референдум був проведений. Він відбувся з численними порушеннями та фальсифікаціями, за присутності великої кількості озброєних російських військових і засвідчив, що нібито 96,77% його учасників підтримали «возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації».
18 березня 2014 року о 16:00 в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Президент Росії В.В. Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С.В. Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки Крим В.А. Константинов та представник сепаратиського керівництва Севастополя громадянин РФ О. М. Чалий підписали так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії», який був ратифікований 20 березня Державною думою Російської Федерації, а наступного дня — Радою Федерації. Цього ж дня під час штурму української військової частини у Сімферополі загинув прапорщик Сергій Кокурін, а ще один офіцер був поранений. Всього під час захоплення Криму загинуло двоє військових, двоє цивільних, дві людини було поранено, а Україна втратила 85% свого військово-морського флоту та численн військові об'єкти.
27 березня 2014 року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла Резолюцію № 68/262 про підтримку територіальної цілісності України, невизнання кримського референдуму та закликала всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати ніяких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на підставі вищезазначеного референдуму і утримуватися від будь-яких дій або поведінки, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якої зміни статусу. Відповідні рішення ухвалили Парламенські асамблеї Ради Європи і ОБСЄ, які засудили окупацію України і закликали не визнавати «насильницьку анексію Криму Російською Федерацією».
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Відновлення Кримської автономії, 1991
• Кримська політична криза, 1994
• «Великі угоди» між Україною і Російською Федерацією, 1997
• Конфлікт на острові Тузла, 2003
• Падіння Віктора Януковича, 2014
• Початок російської окупації Криму, 2014
• Початок Російсько-української війни, 2014