У 1191 році під час Третього хрестового походу англійський король Річард Левове Серце відвоював Кіпр у Ісаака Комніна, котрий сім років перед тим захопив його у свого двоюрідного брата імператора Візантії Андроніка Комніна, і продав ордену тамплієрів. Після кіпріотського повстання проти їх правління наступного року Річард викупив його назад і перепродав своєму колишньому французькому васалу королю Єрусалима Гвідо де Лузіньяну. По його смерті у 1194 році Кіпр успадкував старший брат Амальріх де Лузіньян, який через рік погодився визнати сюзеренітет імператора Священної Римської імперії в обмін на титул короля Кіпру.
Найвищого розквіту Королівство Кіпр досягло у XIV столітті і почало занепадати після поразки у Кіпро-генуезькій війні 1373-74 років, в результаті якої було змушене передати Генуезькій республіці у користування свій головний торговий порт Фамагусту. У 1464 році владу на Кіпрі захопив Жак II де Лузіньян, незаконний син попереднього короля Жана II, який за підтримки мамелюкського Єгипту змістив законну королеву і свою сестру Шарлотту.
Шукаючи політичну підтримку, 20 липня 1468 року Жак II Бастард заочно одружився із 14-літньою Катериною Корнаро, дочкою знатного венеціанського патриція і лицаря Священної Римської імперії Джорджо Корнаро, родина якого протягом багатьох років вела торгівлю з Кіпром. Згідно зі шлюбним контрактом, за Катериною було передане величезне придане, а Венеціанська республіка отримала торговельні преференції і право володіння островом після смерті Катерини і Жака та відсутності у них спільних дітей, що зміцнило позиції республіки на Кіпрі, на який також претендували Генуя і Османська імперія.
Катерина Корнаро формально правила Кіпром спочатку як регент при малолітньому Жаку III, а по його смерті у віці 13 місяців — як королева під постійним захистом Венеціанської республіки, на прямий конфлікт з якою Неаполітанське королівство так і не наважилось. Після чергової змови з метою усунути її від влади, придушеної в кінці 1488 року, Венеція під загрозою позбавлення всіх привілеїв і оголошення заколотницею домоглась від Катерини зречення престолу Кіпру, яке вона підписала 14 березня 1489 року, отримавши в якості компенсації у володіння комуну Азоло в регіоні Венето.
Катерина Корнаро стала покровителькою літератури і мистецтв, перетворивши свої володіння у культурний центр середньовічної Італії. Вона померла 10 липня 1510 року у віці 55 років і на її відспівування в Церкві святих Апостолів на площі Каннареджо у Венеції прибуло стільки бажаючих попрощатись, що муніципалітету довелось збудувати спеціальний понтонний міст. У 1584 році вона була перепохована у спеціально збудованому склепі в церкві Сан-Сальвадор неподалеку від моста Ріальто.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Третій хрестовий похід, 1187
• Падіння Латинського Сходу, 1291
• Незалежна Республіка Північного Кіпру, 1983