Джованні де Медічі був другим сином правителя Флорентійської республіки Лоренцо Величного, завдяки заможності і впливу якого 9 березня 1489 року папою Інокентієм VIII 13-літнім був рукопокладений кардиналом-мирянином. Джованні отримав хорошу й різносторонню домашню освіту, вивчав теологію і канонічне право у Пізанському університеті, 23 березня 1492 року офіційно став членом Священної колегії кардиналів. Нерозважливі дії його на три роки старшого брата П'єро, який у квітні того ж року по смерті батька став правити Флоренцією, привели до розпаду союзу республіки з Міланом, Папською державою та Неаполітанським королівством, внутрішньою дестабілізації й через два роки родина Медічі була засуджена на вигнання з республіки.
Шість наступних років Джованні де Медічі провів у подорожах Німеччиною, Ніерландами і Францією, у 1500 році прибув до Риму, де з показною щирістю був прийнятий папою Олександром VI Борджіа, проти обрання якого свого часу голосував на конклаві, й у 1503 році радо вітав інтронізацію його політичного супротивника Джуліано делла Ровере. Дев'ять років понтифікату «папи-воїна» Юлія II були позначені амбітними будівельними і мистецькими проектами та активною участю у війнах проти Франції і Венеційської республіки, під час яких Джованні де Медічі як легат виконував папські дорученння. 11 квітня 1512 року у кривавій битві Священної ліги за Равенну він потрапив у полон до французів, з якого зумів утекти, й у вересні того ж року на штиках папської армії був відновлений при владі у Флоренції.
Смерть Юлія II 21 лютого 1513 року змінила плани Джованні де Медічі, який у Флоренції залишив свого брата Джуліано, і наступного дня попри хворобу сам вирушив до Риму, де 4 березня розпочався конклав з обрання нового папи. Завдяки П'ятому Латеранському Собору (XVIII Вселенський), що працював уже майже рік, у Римі вже були присутні 25 з 31 кардиналів. Усупереч проханню короля Людовика XII французьких кардиналів чекати не стали, і 10 березня найбільше голосів — 13 при необхідних 17 — на свою підтримку отримав єпископ Хайме Серра, найменше (по одному голосу) — Джованні де Медічі, Марко делла Ровере і Франциско де Ремолінс.
До свого розчарування жодного голосу не отримав головуючий на Соборі і конклаві декан Священної колегії кардиналів Рафаель Ріаріо, двоюрідний племінник Юлія II. Зрозумівши, що програв, він демонстративно на публіці провів годинну бесіду зі своїм заклятим ворогом Медічі, до якого тяжіли т. зв. «молоді кардинали» (обрані за понтифікату останнього папи). Зміна позиції чи не найвпливовішої людини у Римі стала сигналом для шіснадцятьох «старих кардиналів», й вранці наступного дня, 11 березня 1513 року, Джованні де Медічі був одноголосно обраний єпископом Риму. Оскільки він не мав церковного сану, про його обрання було повідомлено лише 13 березня, коли Джованні де Медічі було рукопокладено у священники. 17 березня він був висвячений у єпископи і 19 березня інтронізований під іменем Лев Х як 217-й папа римський.
На 37-річного папу були покладені сподівання, що його заможність, вливовість і досвід створять умови для примирення багаточисельних італійських держав. Перед загрозою експансіоністської політики імператора Максиміліана Габсбурга, що пішов на зближення з Венецією та Арагоном, Леву Х довелось шукати примирення з Франциском I і визнавати його завоювання в Італії. У 1516 році папа уклав з ним конкордат, який надав церкві Франції широкі права автономії, й домігся підтвердження цих рішень Латеранським собором, що завершив роботу наступного року.
Релігійні і політичні справи не заважали Леву Х вести великосвітське життя й покровительствувати численним артистам, скульпторам, художникам і письменникам, які з'їжджались до Риму, що переживав череговий період багатства і пишноти, та відновити авторитет занедбаного його попередником місцевого університету, куди були запрошені кращі професори з усієї Європи. Все це вимагало величезних коштів й Леву Х довелось закладати особисті і Святого Престолу коштовності, палацові меблі і скульптури задля банківських позик, відсотки по яких він перекривав усе новими і новими запозиченнями.
Щоб збільшити свої доходи, Лев Х за плату призначив кількох кардиналів, а восени 1517 року започаткував практику продажу індульгенцій грішникам, що розкаялись, або їх померлим родичам задля «звільнення їх від мук чистилища» і «сприяння побудові храму св. Петра» у Римі. Ця ініціатива украй критично була сприйнята багатьма християнами і дала поштовх руху з реформації Церкви, започаткованого німецьким богословом Мартіном Лютером. Буллою «Повстань, Господи!» 15 червня 1520 року Лев Х засудив «згубну отруту», що несуть «95 тез» Лютера, 3 січня 1521 року відлучив його від Церкви, проте недооцінив масштаби антипапського бунту у Німеччині.
Більше занепокоєний розширенням Папської держави, до якої прагув приєднати Феррару, Парму і П'яченцу, у травні в Римі Лев Х уклав військовий союз з новим німецьким королем Карлом V, який взяв Флоренцію і родину Медічі під особистий захист і пообіцяв покарати всіх ворогів католицької віри. Однак його перемог у війні з Францією папа не дочекався: захворівши на пневмонію, він згас так швидко, що навіть не встиг висповідатись перед смертю 1 грудня 1521 року.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Другий понтифікат Бенедикта IX, 1045
• Собор Святого Петра, 1506
• Карл V — король Німеччини, 1520