З кінця XIX століття форт Райлі у штаті Канзас, збудований для контролю за західним кордоном США, був перетворений на місце дислокації кавалерійських полків. Зі вступом США у Першу Світову війну в 1917 році на його базі був створений тренувальний табір, де одночасно проходили підгтовку від 30 до 50 тисяч піхотинців, яких готували до участі в бойових діях на території Європи.
Перше повідомлення про невідому хворобу надійшло у січні 1918 року від лікаря Лорінга Майнера, що практикував у графстві Хаскел за кількадесят кілометрів від форту Райлі. Про дивні симптоми її перебігу він повідомив Службу громадського здоров'я штату, проте вона лишилась поза увагою, як і повідомлення про рядового Альберта Гітчела, який 5 березня 1918 року був поміщений у госпіталь форту Райлі зі скаргами на головний біль, лихоманку і сухість в горлі.
До полудня 11 березня 1918 року зафіксовано перший смертельний випадок серед близько сотні госпіталізованих з аналогічними симптомами і, кількість яких за три дні збільшилась до 522 чоловік. До кінця місяця хворі з такою ж симптоматикою з'явились у Нью-Йорку та Франції, куди з кінця лютого по квітень прибуло близько 200 тисяч американських солдатів, в травні — в Іспанії, де висока смертність від нового небезпечного захворювання привернула увагу преси, — завдяки відсутності цензури в нейтральній країні інформація про 8 мільйнів хворих за півроку стала поширюватись світом і дала назву пандемії, що охопила світ.
У серпні 1918 року більш небезпечні штами грипу практично одночасно були виявлені у Бостоні, штат Массачусетс, французькому Бресті та місті Фрітаун у Сьєрра-Леоне.
Швидкоплинність «іспанського грипу» і його симптоми були настільки незвичними, що спочатку він помилково діагностуівався як лихоманка денге, холера чи тиф. Як показали подальші дослідження, його причиною став вірус грипу, що передався людині від домашньої птиці і свиней, які розводились на фермі форту Райлі, і були вражені штамом, що вперше з'явився у цій місцевості близько 1882 року і почав інтенсивно поширюватись у лютому 1917 року. Протягом літа 1918 року він вразив німецькі і російські війська, восени досягнув Північної Африки та Індії, а до кінця року — Китаю, Японії, Філіппін і Нової Зеландії.
Особливістю «іспанського грипу» було те, що він, в основному, вбивав молодих людей віком від 20 до 40 років, внаслідок, як було встановлено в кінці XX століття, явища гіперцитокінемії, коли сильна імунна система активує неконтрольовану кількість захисних кліток у місці запалення, які руйнують весь організм людини. Пандемічного характеру «іспанський грип» набув у 1919 році, коли поширились його сильніші модифіковані штами. Загалом за два роки ним була заражена третина людства, що завдяки високому рівню смертності привело до загибелі від 3% до 6% населення Землі.
Пандемія «іспанського грипу», що тривала півтора року, забрала життя за різними оцінками до 50 мільйонів чоловік, більше, ніж загинуло за чотири роки Першої світової війни, більше ніж СНІД за чверть віку і більше, ніж «чорна смерть» за століття — лідерами за кількістю померлих стали Індія (19 млн чоловік), Китай (9,5 млн) та Росія (3 млн).
Коментарі
Дивіться також
• Відкриття вакцинації Едвардом Дженнером, 1796
• Палочка Коха, 1882
• Створення аспірину, 1897
• Протитуберкульозна вакцина БЦЖ, 1921
• Епідемія лихоманки Ебола, 2014
• Епідемія ВІЛ, 1983
• Найжахливіші пандемії (інфографіка)