Утворений 28 листопада 1918 року Тимчасовий робітниче-селянський уряд складався із самих лише більшовиків і мав сумнівну легітимність. Щоправда, в ухваленому при його створенні Маніфесті (офіційна назва українською в УСРР "Універсал") згадувалася постанова ЦВК рад України від 13 квітня, у якій йшлося про сподівання, що німецький робітник "могутнім ударом знищить катів робітничої соціялістичної України" та про те, що тепер цей час настав, а саме утворення уряду і є врахування волі "повставших робітників, селян і солдат". Однак у Маніфесті також йшлося, що "впоравшися з контрреволюцією та відновивши Радянську владу на місцях" уряд "скличе Всеукраїнський З'їзд Рад Робітничих, Селянських та Червоноармійських Депутатів і йому передасть повноту влади в державі".
26 січня 1919 року щойно реорганізований уряд, який очолив вже Християн Раковський, затвердив Декларацію, у якій червоною ниткою проходила теза про те, що повноваження Тимчасового робітниче селянського уряду закінчуються скликанням ІІІ Всеукраїнського з'їзду рад, яке було заплановане на 1 березня 1919 року. Такі наголоси заспокоювали союзників більшовиків у війні з Директорією, зокрема — впливову Українську партію соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Однак незабаром з'ясувалося, що більшовики владою ділитися не збираються. Один із керівників боротьбистів Михайло Полоз у зв'язку з цим у датованому 14-м лютим листі до тодішнього члена ЦК КП(б)У і куратора України Йосифа Сталіна писав: "Вибори на з'їздах проводяться за мажоритарною системою, тобто штучним створенням більшості в декілька голосів значна меншість позбавляється всякого представництва, хоча ця меншість стоїть цілковито на радянській платформі… Через вашу партійну диктатуру, здійснювану за майже повної відсутності у вас на Україні підготовлених партійних працівників, знайомих з місцевими умовами, дискредитується ідея радянської влади навіть в очах робітників".
У цьому ж листі Полоз, зважаючи на постійне декларування урядом УСРР близькості до радянської Росії та сліпе, без врахування українських реалій, копіювання її основних законодавчих актів, зауважував: "Політика на Україні, здійснюється врозріз всьому, про що говорилося між нами. Якщо продовжиться такий курс, ви зможете утриматися (та й то навряд), тільки спираючись на чужонаціональну збройну силу. Вирішено створити "комуністичний" з'їзд Рад, який, очевидно, повинен вотирувати злиття з Росією. Надсилаються накази місцевим органам влади про те, що на з'їзд треба обирати тільки комуністів. З'їзди проводять в атмосфері воєнного терору".
Більшовики справді отримали абсолютну більшість делегатів Всеукраїнського з'їзду рад. Завдяки фактичній відсутності виборів у сільській місцевості, позбавленню значної частини населення виборчих прав та мажоритарному принципу делегування депутатів від низових рад члени КП(б)У та співчуваючі їм становили 1435 із загальної кількості 1787 депутатів. Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР, за назвою їхнього центрального друкованого видання "Боротьба" їх називали ще й "боротьбистами"), яка вже під час з'їзду перейменувалася на УПСР (комуністів) отримала 150 мандатів, Українська партія лівих соціалістів-революціонерів (УПЛСР) — 100 мандатів, інші партії — значно менше.
На з'їзд не зміг приїхати Йосиф Сталін, який саме займався справами, пов'язаними із реорганізацією системи Державного контролю в РСФРР (наприкінці березня від очолив відповідний Наркомат в Раднаркомі радянської Росії). Натомість до України було спрямовано голову Всеросійськоо ЦВК Якова Свердлова, який незадовго перед призначенням зізнався у листі до Артема: "Часом жах охоплює від тієї хвилі самостійності (мовою оригіналу — "самостийности" — Авт.), що котиться і з України, і з Латвії, і з Естляндії, і з Білорусії і т. ін. Не допускай цієї штуки. Пильнуй уважно!". Свердлов справді був присутнім на ІІІ Всеукраїнському з'їзді рад, але невдовзі після повернення з України помер, за версією Володимира Затонського — через плямистий тиф, на який він захворів під час з'їзду у Харкові.
Ані побоювання Полоза, ані Свердлова не справдилися. Пункту про "злиття" не було у порядку денному з'їзду. Але при обговоренні проекту Конституції наркому юстиції УСРР Олександру Хмельницькому було поставлене питання: "Поясність, чи не може Україна увійти до Радянської Російської республіки на федеративних засадах, а якщо ні, то чому". Його відповідь була відвертою "Якщо ми скажемо, що Україна становить частину Російської Радянської Федеративної Республіки, то запитується, як же ми без хазяїна вирішили це питання?". Тобто йшлося проте, що подібного рішення ще не ухвалили у Кремлі.
На початку з'їзду делегати затвердили ухвалене кількома днями раніше рішення РНК УСРР про повернення столиці УСРР до Києва. У ході роботи з'їзду було обговорено і схвалено політику уряду, який відтепер формально перестав бути "тимчасовим", а в резолюції з "питання воєнного" було визнано необхідним продовжувати роботу над створенням в Україні Червоної армії. В питаннях соціально-економічних було підтверджено курс на комуністичне будівництво. Зокрема, при розгляді продовольчого питання було схвалено ідею про заміну торгівлі прямим продуктообміном та поширення державної монополії на усі важливі продукти харчування, для заготівлі яких пропонувалося прискорити створення на селі комітетів бідноти (комбідів). Результатом розгляду земельного питання стало ухвалення закону "Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства", яким скасовувалася приватна власність на землю у будь-яких її формах і вся земля ставала частиною державного фонду, разом із цим поширювалася практика створення сільськогосподарських комун. Було обрано також Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, до складу якого увійшло 89 більшовиків та 10 боротьбистів. На голову було призначено Григорія Петровського, який до того очолював Наркомат внутрішніх справ РСФРР.
Найважливішим рішенням з'їзду стало ухвалення 10 березня у цілому Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки, за якою УСРР оголошувалася "організацією диктатури трудових та визискуваних мас пролетаріату і біднішого селянства над їхніми віковими гнобителями і експлуататорами — капіталістами та поміщиками" (ст.1). Щодо статусу, то хоча побоювання боротьбистів і не справдилися, однак у ст.4 Конституції було записано, що УСРР "заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу міжнародної соціалістичної республіки, як тільки утворяться умови для її появи", йшлося також про намір вступити у "найміцніше об'єднання" із вже існуючими радянськими республіками.
Під час обговорення презентованого Олександром Хмельнцьким проекту Конституції пролунала пропозиція боротьбиста Василя Еллана-Блакитного внести доповнення про те, що "влада "встановлює повну рівноправність всіх націй в Україні, відкидаючи всі національні привілеї, усуваючи можливість національної ворожнечі і ставлячи завданням радянської влади сприяння трудящим недорозвинутих націй, шляхом підняття національної культури, до найліпшого їх розвитку, до рівня безпосередньої і свідомої їх участі в соціалістичному будівництві". Йшлося, зрозуміло, в першу чергу про підняття саме української мови та культури. Відмова Хмельницького була цілковито відвертою та відповідала баченню ситуацію переважною більшістю ЦК КП(б)У: "Я думаю, що якщо ми будемо турбуватися про культуру кожної нації в окремості, то це буде нездорова національна відрижка".
Конституція складалася з трьох розділів. Перші 5 статей становили "Основні засади", про деякі положення яких ми вже згадали. Другий розділ мав назву "Конституція радянської влади" та підпункти "а) організація центральної радянської влади" (Всеукраїнські з'їзди рад, ВУЦВК, РНК УСРР) та "б) організація місцевої радянської влади", де, зокрема, йшлося і про те, хто мав і хто не мав права обирати та бути обраним. Третім розділом стала затверджена у лютому "Декларація прав і обов'язків трудящого і експлуатованого народу України", один із пунктів якої (ст.28 Конституції) звучав так: "УСРР визнає працю за обов'язок всіх трудящих республіки і пропонує гасло: "Хто не працює, той не їсть".
Остаточно текст Конституції був затверджений на засіданні ВУЦВК 14 березня 1919 року. Тоді ж були обрані і непередбачений в Конституції, але реальний владний орган — Президія ВУЦВК у складі 5 осіб (голова — Григорій Петровський, члени: Володимир Затонський, Станіслав Косіор, Олександр Хмельницький та Климент Ворошилов), який діяв у період між сесіями ВУЦВК, та персональний склад уряду — Ради народних комісарів, яку знову очолив Християн Раковський.
Конституція УСРР 1919 року проіснувала до травня 1929 року, коли було ухвалено новий Основний закон.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Незалежність радянської УНР, 1918
• Тимчасовий робітниче-селянський уряд України, 1918
• Захоплення більшовиками Харкова, 1919
• Визнання Росією незалежності УСРР, 1920
• Створення СРСР, 1923
• Перенесення столиці УСРР в Київ, 1934
• «Сталінська» Конституція УРСР, 1937
• Остання конституція УРСР, 1978