Теофілакт, син Альберіха III, графа Тусколо, племінник пап Бенедикта VIII і Іоанна XIX, стараннями батька уперше був обраний папою римським у віці близько 20 років (за іншими даними — в 11 чи 12 років) й був інтронізований 1 січня 1033 року. Як і його попередники, він підтримував хороші стосунки з імператором Конрадом II, якого коронував на престол Священної римської імперії, разом з котрим вів боротьбу з непідконтрольним Святому Престолу архієпископом Мілана Арібертом. Перший понтифікат Бенедикта IX завершився в кінці 1044 року (чи у січні наступного), коли він був змушений рятуватись втечею з Риму в результаті повстання, інспірованого впливовою родиною Крешенці, що звела на папський престол єпископа Сабіни Джованні Оттавіані, відомого під іменем Сильвестр III.
Понтифікат Сильвестра III тривав менше трьох місяців — звинувачений у тому, що домігся свого обрання підкупом, він був вигнаний з Риму і наступного дня, 10 березня 1045 року Бенедикт IX оголосив його позбавленим влади і вдруге зайняв папський престол, стверджуючи, що був усунутий незаконно. Однак його другий понтифікат виявився нетривалим — остерігаючись нового повстання римлян, він поступився папськими повноваження своєму хрещеному батькові пресвітерові Джованні Граціано, який зійшов на Святий Престол 5 травня 1045 року.
Незважаючи на репутацію набожної людини, обрання Григорія VI викликало пересуди — звинувачений у тому, що він купив папство у свого попередника, який нібито мав намір одружитися зі своєю двоюрідною сестрою, Григорій VI пояснив свій вчинок тим, що таким чином хотів позбавити Святий Престол недостойної його людини. Тим часом вже у липні до Риму повернувся Бенедикт IX, заявививши, що саме він є справжнім папою. Свої претензії на папський престол знову заявив і Сильвестр III. Кожен з них мав підтримку представників різних груп як римської знаті так і кліру.
На заклик впливових представників духовенства і мирян вирішити конфліктну ситуацію відгукнувся німецький король Генріх III, який мав намір коронуватись у Римі і восени 1046 року прибув до Італії. За його ініціативою 20 грудня у Сутрі був скликаний синод, на якому Григорій VI був усунутий з папського престолу і висланий до Німеччини, де помер наступного року. Позбавлений сану єпископа був і присутній на синоді Сильвестр III, якого було заслано до монастиря, а також відсутній на раді Бенедикт IX. Місце папи було оголошено вакантним і 25 грудня новим понтифіком став особистий сповідник Генріха III єпископ німецького міста Бамберг граф Суітгер Шидгер-Морслебен-Горнбург, який правив під іменем Климент II. Того ж дня у базиліці св. Петра в Римі він коронував свого благодійника і його дружину Агнес де Пуатьє на престол Священної римської імперії.
Понтифікат Климента II також виявився нетривалим, і через місяць по його смерті 9 жовтня 1047 року від отруєння свинцем Бенедикт IX, який скористався відсутністю в Італії німецького імператора і підтримкою єпископів Салерно і Каносси, захопив Латеранський палац, оголосивши себе діючим папою римським. Однак загроза воєнної інтервенції з боку невдоволеного його діями Генріха III змусили Бенедикта IX знову втекти з Риму і 17 липня 1048 року новим понтифіком став третій німець в історії папства єпископ Бріксена граф Поппо Бріксен, відомий під іменем Дамасій II. Він правив лише 23 дні, однак встиг відлучити від церкви свого попереднка, звинуваченого у симонії. Це рішення через рік підтвердив і його наступник папа Лев IX.
Подальше життя Бенедикта IX, в миру — Теофілакта III, графа Тусколо, — маловідоме, як і точна дата його смерті в кінці 1055 чи на початку 1056 року. Три його понтифікати є унікальними для 1300-літньої історії Папської держави і описуються його сучасниками як «…сором для Церкви», приклад морального падіння людини, що «…жила в Латеранському палаці як султан», «дбала лише про задоволення» і «як демон з пекла в маскуванні священика займала кафедру Петра, чим осквернила священні таїнства релігії».
Коментарі
Дивіться також
• Розкол християнства, 1054
• Перший хрестовий похід, 1095
• Лев Х — 217-й папа римський, 1513
• Латеранські угоди, 1929