До кінця XII століття східні береги Балтійського моря залишалися останнім нехристиянізованним регіоном Європи. У 1147 році папа Євгеній III організував хрестовий похід проти слов'ян в районі Ельби і Одра, а у 1193 році вже папа Целестин III оголосив хрестовий похід проти прибалтійських язичників, розпочавши цілу серію Північних хрестових походів.
У 1270 році магістр Лівонського ордену Вольтер Нортекський зумів підпорядкувати бунтівні племена земаглів, примусивши їх сплачувати данину, розділив їх володіння з ризьким соборним капітулом і домовився з ризьким архієпископом про будівництво замку.
Дінабургський замок було зведено у 1273 році на землях, що номінально належали великому князю литовському Тройдену, який вважався сюзереном земаглів. Замок мав важливе стратегічне значення, використовувався Орденом для рейдів у центральну Литву в надії, що ослаблений Тройден перестане надавати підтримку балтійським племенам земгалів, лівів, куршів і леттів, які боролися проти хрестоносців і насильницької християнізації.
Дінабургський замок (нині Даугавпілс, Латвія) в Латгалії Тройден обложив близько 1277 року. Для його штурму були збудовані чотири величезні рухомі вежі, проте успіху це не принесло і литовцям довелося знищити облогові знаряддя й відступити за Даугаву. Вважається, що у відповідь наступного року хрестоносці почали похід в Литву і в січні 1279 року обложили місто Кернава (нині Кярнаве у Литві). У військо, очолене великим магістром Ернстом фон Ратцебургом, увійшли загони Лівонського ордену, Ризького архієпископства, датської Естонії, а також окремі дружини куршів і земгалів. Розпочата ними облога затягнулась і в лютому, розграбувавши околиці міста, курші і земгали повернулись на свої землі, а хрестоносців рушили до Лівонії.
Військо князя Тройдена наздогнало їх 5 березня 1279 року біля замку Ашераден (нині Айзкраукле, Латвія). Жодна зі сторін не змогла добитися переваги і в якийсь момент частина литовців несподівано залишила поле бою. Переслідувати їх кинулись датчани, але наздогнати не змогли і невдовзі повернулись до місця битви, де виявили, що решта війська хрестоносців уже розбита. «Втеча» литовців виявилась військовою хитрістю і датчани, як повідомляє «Лівонська хроніка», були оточені і майже повністю знищені, включно зі своїм командиром Ейлардом Обергенським, «начальником Ревельської землі». Під Ашераденом поліг і командувач хрестоносців магістр Ернст фон Ратцебург та 71 лицар Лівонського ордену, не рахуючи простих воїнів і «багатьох інших жителів і пілігримів».
Перемога дала можливість великому князю Тройдену підтримати повстання пруссів, ятвягів і земгалів проти хрестоносців, надіславши їм на допомогу гроші і значні військові сили. Лівонські хрестоносці втратили всі свої завоювання останніх кількох років й були змушені піти на переговори. Ризький архієпископ запропонував Тройдену прийняти католицьку віру, на шо той відповів: «За прикладом подій минулих років не знаходимо ніякого бажання до прийняття християнства. Народ Литви сильно налаштований проти Римської віри через випадки, що сталися у його побратимів земгалів, які добровільно взяли нову віру в надії на краще, а знайшли важку неволю, це було б добровільною підготовкою до прийняття кайданів Ордена хрестоносців».
Успіх під Ашераденом дозволив Тройдену замиритись із Мазовією, союз з якою в 1279 році був скріплений шлюбом його дочки Предслави-Гаудемунди з мазовецьким князем Болеславом II з династії П'ястів і, за деякими даними, власним другим шлюбом з мазовецькою княжною Анною. У наступному році Тройден приєднав до своїх володінь Аукштайтію (чи Аукштоту, область на північному сході сучасної Литви), у 1281-му змусив Лівонський орден поступитись фортецею Дінабург.
У цей час земгали, очолені князем Намейсісом, що визнав сюзеренітет Тройдена, повстали проти хрестоносців, зуміли відвоювати свою столицю Тервете (нині Латвія), замок Добеле і здійснили похід на Ригу, яку, втім, взяти не змогли, і після контрнаступу вимушено замирились із Орденом.
Однак розвинути чи бодай закріпити свій успіх Тройден не встиг: у 1282 році він став жертвою найманих убивць, надісланих чи то вигнаним ним нальшанським князем Полюшем, чи то рідним братом (за іншою версією — сином) Довмонтом, який у міжусобиці втратив значну частину литовських володінь й через три роки загинув сам, і влада у Литві перейшла до Бутигейда (чи Будигіда) , імовірного дядька майбутнього великого князя Гедиміна.
Коментарі
Дивіться також
• Тевтонський орден, 1191
• Битва на Чудському озері , 1242
• Грюнвальдська битва, 1410
• Занепад Тевтонського ордену , 1466
• Падіння Лівонського ордену, 1561