Роман Шухевич (псевдо — Дзвін, Борис Щука, Тур, Тарас Чупринка, Р. Лозовський) народився у 1907 році у Львові у родині відомого адвоката Осипа Шухевича та його дружини Євгенії. У 1924 році, через рік після закінчення гімназії, він вступив до Української військової організації (УВО), за дорученням якої 19 жовтня 1926 року разом із напарником вчинив замах на куратора освіти у Львові Станіслава Собінського. Польській поліції так і не вдалося вийти на слід справжнього виконавця, натомість були засуджені інші члени УВО Василь Атаманчук та Іван Вербицький.
Протягом 1928-29 років Шухевич відбував службу в польському війську як артилерист, у 1929-у став членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). З 1930 року як військовий референт Краєвої екзекутиви ОУН з на західноукраїнських землях (ЗУЗ), Шухевич брав участь у серії пограбувань банківських і поштових установ, організації замахів на комісара поліції Чеховського, спецуповноваженого представника з контролю над дипломатичними установами СРСР у Речі Посполитій Олексія Майлова та вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, за що у 1934 році був заарештований та засланий до концтабору Береза Картузька. Наступного року він виступав свідком під час Варшавського процесу, а на Львівському процесі у 1936-у над крайовим активом ОУН був звинувачений у державній зраді і засуджений на 3 роки ув'язнення, з якого був звільнений через рік по амністії.
З утворенням Карпатської України Роман Шухевич перебрався на Закарпаття, після окупації якого Угорщиною повернувся до Польщі. Під час розколу ОУН у лютому 1940 року він підтримав Степана Бандеру і став крайовим провідником ОУН (б) на ЗУЗ.
Навесні 1941 року в ранзі сотника Шухевич очолив батальйон "Нахтігаль" у складі диверсійно-розвідувальних формувань Абверу, який 30 червня 1941 року увійшов у залишений радянськими військами Львів, де того ж дня ОУН(б) був проголошений Акт відновлення української державності. У серпні 1943 року на 3-му надзвичайному зборі ОУН Шухевич був обраний головою Бюро Проводу та призначений головним командиром УПА, у липні 1944 року — Головою генерального секретаріату та генеральним секретарем військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР) — Тимчасового уряду воюючої України. Все це стало результатом визнання організаційного таланту та заслуг Романа Шухевича у розбудові структури УПА — у листопаді 1943 року він провів масштабну реорганізацію, створивши Головну Команду УПА, Головний Військовий Штаб (ГВШ), Головні Військові Округи УПА та ефективну вертикаль управління повстанським рухом, яка забезпечила його тривале існування.
Найбільш складний етап в повстанській боротьбі припав на період після 1944 року, коли українське підпілля опинилось в глибокому радянському тилу. Аби зламати опір у січні-квітні 1946 року карально-репресивні органи радянської влади взяли під контроль всі населенні пункти у Львівській, Тернопільській, Станіславські (Івано-Франківській), Дрогобицькій, Кам'янець-Подільській, Чернівецькій, Закарпатській, Рівненській, Житомирській та Волинській областях, що становили основний терен дій УПА. У акції, відомій в історії під назвою "Велика блокада", проти УПА було задіяно 229 тисяч військових. Таким чином радянська влада позбавила УПА доступу до їх соціальної бази, що спровокувало великі втрати серед повстанців.
В червні 1946 року командування УПА і УГВР прийняли рішення розпочати процес поступової демобілізації і до 1949 року відбувався перехід УПА до збройного підпілля. 3 вересня 1949 року вийшов наказ УГВР та ГВШ про розформування залишків активних підрозділів та бойових одиниць УПА і влиття її відділів та штабів в підпільні структури ОУН (б).
Загинув Роман Шухевич 5 березня 1950 року під час збройної сутички з оперативною групою МГБ УРСР у селі Білогорща (нині — місто Львів). Спецоперація стала можливою завдяки арешту однієї зі зв'язкових Шухевича — Дарії Гусяк ("Дарки"), яка через необачність виказала підсадженій до неї в камеру агентці МГБ конспіративну квартиру. Зранку 5 березня 700 працівників МГБ оточили будинок Наталії Хробак у Білогорщі та прилеглу територію, де переховувався Шухевич. Розуміючи, що іншого шляху немає, він спробував прориватися з боєм, у перестрілці вбив майора МГБ Ровенка, але й загинув сам. Місце його поховання й досі залишається невідомим.
Наступником Романа Шухевича став Василь Кук (псевдо — Леміш, Ле, Коваль, Юрко, Ведмідь), який за рішенням УГВР від 8 липня 1950 року був призначений головою секретаріату УГВР, головним командиром УПА та провідником ОУН в Україні.
12 жовтня 2007 року Указом Президента України Віктора Ющенка Роману Шухевичу було присвоєно звання Герой України (посмертно). 21 квітня 2010 року рішенням Донецького апеляційного суду позбавлений цього звання шляхом визнання указу 2007 року незаконним; у серпні 2011 року Вищий адміністративний суд залишив це рішення в силі.
Коментарі
Дивіться також
• Вбивство Євгена Коновальця, 1938
• Створення Революційного Проводу ОУН, 1940
• Створення Української Повстанської Армії, 1942
• Загибель Ніла Хасевича, 1952
• Вбивство Степана Бандери, 1959