Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року в селі Дюксин (нині Костопільського району Рівненської області) у родині сільського священника. Навчався у приватній українській гімназії у Рівному, по дорозі до якої у віці 14 років потрапив під потяг і втратив ліву ногу. Попри інвалідність Ніл, який сам змайстрував собі протез, продовжив навчання і почав паралельно брати уроки іконопису. У 1925 році він екстерном закінчив гімназію і, скориставшись компенсацію за інвалідність від власника залізниці, отримав можливість навчався у варшавській Академії прикладних мистецтв, де став співорганізатором групи "Спокій", що об'єднала 33 українських молодих художників.
Працюючи у галузі станкової, книжкової та документальної графіки, уже в 1930-і роки Хасевич активно друкувався у польських виданнях, став лауреатом кількох престижних нагород, а його роботи експонувались на міжнародних виставках у Польщі, Німеччині, Чехословаччині та США. Повернувшись у 1935 році на Волинь, Хасевич вчителював, працював бухгалтером, напередодні війни вступив до революційної ОУН Степана Бандери, в період німецької окупації був мировим суддею у селі Деражне, згодом разом з письменником Уласом Самчуком працював у рівненській газеті "Волинь".
У 1942 році Ніл Хасевич приєднався до лав Української Повстанської Армії (УПА), де був відомий під псевдо "Зот", "Бей", "Рибалка", "Джміль", "Левко", "Старий". Як член крайової референтури пропаганди на Північно-західних українських землях він працював у редакції журналу "До зброї", ілюстрував сатиричні журнали УПА "Український перець" та "Хрін", керував підпільною друкарнею, яка випускала агітаційні матеріали, брошури, листівки, зарекомендувавши себе не лише як автор пропагандистських плакатів, уніформи та бофонів (своєрідних облігацій) УПА, але й як публіцист.
За внесок у визвольний рух у червні 1948 року рішенням Української Головної Визвольної Ради (УГВР), органу політичного керівництва українським визвольним рухом під протекцією ОУН (б), Ніл Хасевич був нагороджений "Срібним Хрестом Заслуги" та медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах", ескізи яких він розробив власноруч. Він же був і автором герба ОУН-УПА, який, проте, незважаючи на авторитет і популярність Хасевича в середовищі військовослужбовців, через важкі обставини повстанської боротьби не був прийнятий в якості офіційного і не став, як задумувався, еталоном для українських підпільних видань.
У 1951 році альбом дереворитів Хасевича "Графіка в бункерах УПА", що був виданий у Філадельфії в українському видавництві "Пролог", потрапив до рук делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів. У зв'язку з цим для знешкодження художника МГБ СРСР створило спеціальну міжобласну оперативну групу, яку очолив заступник начальника 2-го відділу УМГБ Рівненської області капітан держбезпеки Борис Стекляр.
Розшукати схованку Хасевича допомогло виявлення в одній з викритих МГБ криївок зашифрованих документів про заготівлю необхідних для художника паперу та вишневого дерева і вказівки на місцезнаходження його бункеру біля села Сухівці, що за 12 км від міста Клевань Рівненської області. 4 березня 1952 року підрозділ МГБ оточив його, і після нетривалого бою Ніл Хасевич та два його охоронці — В'ячеслав Антонюк ("Матвій") та Антон Мельничук ("Гнат") застрелися. Тіла загиблих, після того, як вони на три дні для глуму і деморалізації населення були виставлені на показ у Клевані, були вивезені у невідомому напрямку. Місце їх поховання й досі лишається невідомим.
В березні 2017 році Генеральна прокуратура України порушила кримінальне провадження стосовно 94-літнього колишнього співробітника КГБ, почесного ветерана СБУ та керівника громадської організації "Розвідники", Бориса Стекляра, який безпосередньо брав участь у "полюванні" на Хасевича, за звинуваченням в "умисному вбивстві двох і більше осіб, у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку".
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Вбивство Євгена Коновальця, 1938
• Створення Революційного Проводу ОУН, 1940
• Створення Української Повстанської Армії, 1942
• Загибель Романа Шухевича, 1950
• Вбивство Степана Бандери, 1959
• Помер Анатоль Петрицький, 1964