Під час німецької окупації України село Корюківка (нині — місто в Чернігівській області) було одним з центрів партизанської війни. У ніч на 27 лютого 1943 року партизани Олексія Федорова, дізнавшись, що діти одного з командирів партизанського підрозділу були ув'язнені в корюківській в'язниці, напали на місцевий гарнізон, вбивши 78 солдатів і взявши в полон дев'ятьох. Діти патризанського командира та кілька людей були звільнені з в'язниці, деякі будівлі були підірвані. Партизани попередили жителів Корюківки про можливість помсти з боку німців, але наступного дня після атаки партизанів виїзд з села був перекритий.
Вранці 1 березня 1943 року до Корюківки прибув підрозділ СС та каральний загін поліції, силами яких жителів села почали зганяти в центр. Того ж дня більше 500 чоловік були розстріляні у великих будівлях. Одночасно до 10 машин із карателями прочісували всі хати й околиці населеного пункту і вбивали жителів у як помешканнях, так і на вулицях. Коли деякі жителі, передбачаючи майбутнє вбивство, спробували втекти, німці почали входити у всі будинки та розстрілювати їх мешканців на місці. Також був виданий наказ вбити всіх жителів Корюківки, які втекли в сусідні населені пункти. Великі групи людей розстріляли на подвір'ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику, місцевому театрі.
2 березня забиті трупами будинки почали підпалювати. До кінця дня майже все село було спалене — згоріло 1390 дворів. Ті, хто вцілів у ці дні, повернулись в село через кілька днів і були схоплені та спалені живцем 9 березня. Партизанські загони Федорова налічували близько 5,5 тисяч бійців і більшість з них на момент трагедії розміщувались поблизу Корюківки у навколишніх селах, але жодної допомоги мирним жителям не надали, хоча загони СС і каральні з'єднання налічували не більше 600 чоловік.
За дев'ять днів березня у Корюківці загинуло 6700 людей, з них 1377 спалено заживо; 5612 жертв масового вбивства залишились невпізнаними. Каральну операцію здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівками командуючого групою генерал-лейтенанта Алдя-Папа Золтана Йогана та за безпосереднього наказу начальника штабу 399-ї головної польової комендатури Байєра Бруно Франца. За роки Другої світової війни це найбільша за кількістю жерт трагедія в одному населеному пункті.
Коментарі
Дивіться також
• Катиньська трагедія, 1940
• Німецько-радянська війна, 1941
• Хатиньська трагедія, 1943