До реформи Юлія Цезаря римляни користувались календарем, що базувався на місячних циклах і містив у році 355 днів. Його очевидну невідповідність сонячному циклу компенсовували зміною тривалості останнього місяця у році фебруарія, який збільшували з 23 до 24 днів, і додаванням після нього т. зв. вставного місяця — інтеркалярія, тривалістю 27 днів.
З часом початок року перенесли з березня на січень, проте строгого правила коли слід було міняти тривалість фебруарія (і додавати інтеркалярій) так і не виробили, і відповідні роки, які сьогодні назвали б високосними, проголошувались на розсуд римських правителів (а згодом колегії понтифіків), котрі часто діяли з кон'юктурних мотивів, — у році могло бути 355, 377 чи 378 днів, самі високосні роки могли слідувати й один за одним, а часом (особливо у I ст. до н. е.) і оголошувались «заднім числом».
Юліанський календар, що набув чинності у січні 45 року до н. е., мав на меті привести місяці у відповідність з порами року, систему ліку днів — з астрономічними спостереженнями і виключити людський фактор у його формуванні. За основу радники Цезаря взяли тривалість року у 365,25 доби (відомою вже принаймні століття поправкою у -1/300 доби знехтували), на 1-2 дні збільшили тривалість усіх місяців, які до реформи мали 29 днів, а до лютого, в останній день якого (23-го числа) святкували Терміналії додали 5 днів, відмовились від інтеркаляційного місяця, натомість запровадили інтеркаляційний (високосний) день, який раз на чотири роки слід було додавати до лютого, останні дні якого (від Терміналій до березневих календ) римляни традиційно жодним чином не враховували у цивільних справах.
Згідно автору «Сатурналій» Амбросію Макробію, що жив на рубежі IV-V століть, Цезар як верховний понтифік розпорядився зробити першу інтеркаляцію на початку п'ятого року дії календаря (четвертого року свого пожиттєвого диктаторства, у 713 рік від заснування Риму чи у 41 рік до н. е. на сучасний манер), але до першого високосного року за календарем свого імені не дожив. По його смерті положення едикту жерцями були інтерпретовані неправильно, і високосний рік вони оголосили раніше запланованого, то ж перше 29 лютого припало на 42 рік до н. е.
Помилка, яка привела до зменшення періодичності високосних років з чотирьох до трьох років, була помічена лише через три десятиліття, коли замість дев'яти високосних років їх виявилось дванадцять: 42, 39, 36, 33, 30, 27, 24, 21, 18, 15, 12, 9 до н. е. За розпорядженням імператора Октавіана Августа було зроблено паузу до 7 року н. е. і з наступного, 8-го року (760 року від заснування Риму), 29 лютого стало запроваджуватись з належною регулярністю.
Завдяки римським завоюванням Юліанський календар набув поширення у Центральній і Західній Європі, Північній Африці і Передній Азії. Десь із V століття він витіснив з ужитку місцеві системи літочислення, завдяки чому зберігся в країнах, що постали на руїнах Риму. Разом з ним закріпилась і практика використання 29 лютого як інтеркаляційного дня (подекуди цей день додавався в інші місяці року, наприклад, в Олександрійському календарі до грудня).
Щорічна майже 11-хвилинна неточність Юліанського календаря привела до похибки в 10 днів у XV столітті. Вона була частково виправлена в 1582 році Григоріанським календарем, який змінив і давнє правило запровадження 29 лютого: з переліку відповідних років виключили ті, що не діляться націло на 400.
Запровадження Григоріанського календаря привело до єдиного достовірно відомого випадку появи 30 лютого. Зазвичай це робили шляхом разового видалення із вжитку певної кількості днів, однак у Швеції вирішили діяти поступово, пропускаючи з 1700 року протягом чотирьох десятиліть усі високосні роки. Втім досить швидко про заплановані заходи забули і 1704 та 1708 роки оголосили високосними. Коли ж помилку помітили, Швеція (разом з Фінляндією, що входила до її складу) виявилась в унікальній ситуації: її календар випереджав Юліанський і відставав від Григоріанського. Це спонукало шведський уряд узагалі відмовитись від календарної реформи. Повернення до Юліанського літочислення теж провели непересічно: різницю зі «старим стилем» нівелювали запровадженням у календарі 1712 року крім належного високосному року 29 лютого ще й 30 лютого.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН