У 313 році імператори Валерій Ліциній і Костянтин I видали едикт, яким проголошувалась релігійна терпимість на всій території Римської імперії, традиційне римське язичництво позбавлялось статусу офіційної релігії і передбачалось повернення християнам всієї власності, яка була у них відібрана під час переслідувань. У 319 році Костянтин, на той час правитель Заходу, звільнив християнські церкви і клір від податків та громадських повинностей, у 321-у надав церквами право купувати і володіти нерухомим майном, а в 325 році став ініціатором проведення в Нікеї першого в історії християнства Вселенського собору, на якому був прийнятий Символ Віри — формула віросповідання, в якій оголошувалася божественність Бога-Сина, і було остаточно проголошено відокремлення християнства від юдаїзму.
Однак, незважаючи на те, що Нікейський собор засудив аріанство, Нікейський символ віри ставився під сумнів навіть серед критиків Арія. Жостоке переслідування аріан викликало засудження самого Костянтина, який вважав, що це стоїть на заваді єдності Церкви, і незадовго до смерті він прийняв хрещення від прихильного до аріанства Євсевія Нікомедійського.
Син Костянтина і його спадкоємець у Східній імперії Констанцій II також був аріанином, а його племінник Юліан ІІ, вихованець Євсевія Нікомедійського, провадячи політику віротерпимості, відповідним едиктом у 362 році дозволив відновлення язичницьких храмів і повернув з вигнання багатьох прихильників неортодоксальних християнських вчень. До 379 року, коли до влади на Сході прийшов Феодосій Флавій, християнство в державі було значно ослабленим, а його найпоширенішою течією було аріанство.
Сам уродженець Іспанії, де нікейство всі ці роки мало непохитні позиції, Феодосій, хоч і народився у християнській родині, був хрещений лише 34-літнім — не пізніше лютого 380 року він прийняв таїнство під час важкої хвороби від прихильника нікейської догматики єпископа Салонік Асхолія. За його ж ініціативою був підготовлений едикт «Cunctos populos», виголошений 27 лютого 380 року Феодосієм за присутності його свояків, братів-співправителів Заходу Граціана і Валентиніана II. Ним наказувалось всім жителям імперії сповідувати віру єпископів Риму і Олександрії, яку «передав римлянам святий Апостол Петро», вірувати в єдине божество Отця і Сина і Св. Духа при їх рівній величі в благочестивій Трійці: «Послідовникам цього вчення ми наказуємо називатися православними християнами, інших же вважамо зухвалими і безумними, присуджуємо їх нести ганьбу єретичного вчення, зборам же їх не приписувати імені церков. Крім вироку божественного правосуддя, вони поесуть суворі покарання, яким заманеться піддати їх нашій владі, керованій небесною мудрістю».
Як і свого часу Костянтин Великий, Федосій виданим едиктом, відомим також як Солунський (Солун — болгарський варіант назви міста Салоніки), присвоїв собі право бути суддею в справах Церкви, якій з власних міркувань дав символ віри, визначений ним особисто як єдино вірний, хоча подібні дії входили до компетенції церковного управління, а не державної влади. Тим самим він покінчив з незалежністю Церкви від держави, перетворивши християнську релігію на державну, а саме християнство — на ключовий фактор реалізації державної політики як її розуміє правитель. Це стало поворотним пунктом в історії християнства, який відкрив еру пристосування завдань Церкви до задач і цілей держави.
У 381 році Феодосій скликав у Костантинополі собор для вирішення питань віри, який затвердив догмат про похождення Святого Духа від Отця, про рівність і єдиносущність Бога Духа Святого з іншими сутностями Святої Трійці — Богом Отцем і Богом Сином, доповнив Символ віри в редакції, що отримала назву Нікейсько-Царгородська, і яка по сьогодні використовується в богослужіннях Православної, Римо-католицької, давньосхідних, а також більшості протестантських Церков. Крім того, Собор змінив порядок статусності церков і проголосив Константинополь другим після Риму, потіснивши Олександрію, Антіохію і Єрусалим у порядку, за якими їм віддавалась шана. Визнане римськими папами, це правило стало початком поділу церков на Східну (православну) і Західну (католицьку).
Крім забезпечення християнству особливого статусу в державі, «Солунський едикт» відкрив дорогу найсуворішим переслідуванням єретиків та іновірців. Того ж 381 року Феодосій заборонив жертвопринесення поганським богам, вивчення математики, яка вважалась пов'язаною з магією і чаклунством, а в 391 році спеціальним едиктом постановив зруйнувати всі язичницькі храми — войовничі християни знищили стародавній храм Серапеум в Олександрії і відділення Олександрійської бібліотеки при ньому, а в Греції — велику кількість видатних елліністичних пам'яток античності, в тому числі храм Аполлона в Дельфах. У 393 році в Греції відбулись останні Олімпійські ігри, головне спортивне свято протягом попередніх 11 століть.
Коментарі
Дивіться також
• Міланський едикт, 313
• Феодосій Флавій — імператор Сходу, 379
• Перший Константинопольський собор, 381
• Помер Феодосій Великий, 395
• Папська держава, 754
• Розкол християнства, 1054