Після прийняття у 1721 році титулу імператора Петро I відмінив традиційний для Росії звичай передачі монаршої влади по родинній чоловічій лінії і 18 (7 травня) 1724 року коронував свою другу дружину Марту Скавронську, яка по смерті Петра стала першою російською імператрицею під іменем Катерина I. Її правління, фактично здійснюване фельдмаршалом Олександром Меншиковим і Верховною Таємною Радою, було нетривалим — пsckz смерті 43-річної Катерини I 17 (6 травня) травня 1727 року на російський престол зійшов її 12-літній внук Петро Олексійович.
До набуття повноліття Петро II правив під опікою Верховної Таємної Ради і помер від віспи 30 (19) січня 1730 року, так і не залишивши нащадків. Згідно заповіту Катерини I у подібній ситуації спадкоємцем престолу мала стати її старша дочка Анна або її прямі нащадки. Однак через інтриги членів Таємної Ради та ще в рік смерті матері була змушена виїхати на батьківщину свого чоловіка у герцогство Гольштейн, де після народження сина померла в 1728 році. Прагнучи зберегти свій вплив при дворі, клан князів Долгорукових підробив підпис Петра II на нібито складеному ним заповіті, за яким престол успадковувала його наречена, Катерина Долгорукова. Однак фальсифікація була настільки очевидною для членів Верховної Таємної ради, що «заповіт» офіційно так і не був оголошений.
За пропозицією князя Дмитра Голіцина на престол була запрошена двоюрідна тітка Петра II 37-літня вдова герцога Курляндії Анна Іванівна (дочка Івана V, старшого єдинокровного брата і співправителя Петра I). Вона вже давно не жила в Росії і жодного впливу на її внутрішні справи не мала, що дало підстави деяким членам Верховної Таємної ради сподіватись на можливість обмежити абсолютну владу майбутньої імператриці, — за ініціативою того ж Голіцина був складений відповідний документ, відомий як «Кондиції», підписаний Анною Іванівною 8 лютого (28 січня) у Мітаві (нині — Єлгава, Латвія).
26 (15) лютого 1730 року Анна Іванівна урочисто прибула до Москви, де того ж дня коронувалась в Успенському соборі Кремля. Користуючись тим, що «Кондиції» не знайшли одностайної підтримки вищого дворянства та великої родової аристократії і у прихильників реставрації абсолютизму було чимало впливових прихильників, зокрема серед керівництва імператорською гвардією, 12 березня імператрицею «Кондиції» були анульовані. Через три дні була розпущена Верховна Таємна рада, її члени увійшли до відновленого Правлячого Сенату з 21 особи, майже всі місця в якому отримали активні учасники розвінчання змови князя Голіцина.
З відновленням самодержавства найближчою опорою Анни Іванівни стала т. зв. «німецька партія», яка через два роки отримала остаточну перемогу в придворній боротьбі. Її лідером був давній фаворит імператриці Ернст Бірон, який за її підтримки в 1737 році став герцогом Курляндії і Семигалії. Відновлена ним Таємна канцелярія активно боролась проти змов, яких надзвичайно боялась Анна Іванівна, і за кілька років було заарештовано і страчено кілька тисяч чоловік, включаючи представників колись впливового роду князів Долгорукових, і більше 20 тисяч було заслано в Сибір.
Правила Анна Іванівна до 1740 року, коли померла від подагри на 48 році життя. Згідно заповіту імператриці спадкоємцем престолу став її внучатий племінник Іван Антонович (внук її старшої сестри Катерини) при регенстві спочатку Бірона, а потім своєї матері Анни Леопольдівни. 6 грудня 1741 року однорічний Іван VI був усунутий від влади дочкою Петра I Єлизаветою і все життя провів під арештом, доки не був убитий в 1764 році за наказом імператиці Катерини II.